Український мистецтвознавчий дискурс

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНТЕГРАЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКИХ ІКОНОГРАФІЧНИХ ОБРАЗІВ У ДИЗАЙНІ ОДЯГУ

Марія Павлівна Артеменко — 2026-04-01

У статті здійснено теоретико-мистецтвознавчий аналіз феномену використання християнських іконографічних образів у сучасному дизайні одягу як складного культурологічного та релігієзнавчого явища. Актуальність теми зумовлена активним залученням релігійної символіки та іконографії до сфери світської моди в умовах глобалізації, секуляризації та комерціалізації культури. У роботі мода розглядається не лише як сфера утилітарного проєктування, а як простір виробництва й трансформації культурних смислів, у межах якого християнська іконографія зазнає процесів реконтекстуалізації. Методологія дослідження базується на комплексі загальнонаукових і спеціальних методів та міждисциплінарному підході. Особлива увага приділяється конфлікту між сакральною природою ікони як богословського образу та утилітарною функцією одягу як елемента повсякденного вжитку. Проаналізовано ключові теоретичні позиції, зокрема концепцію «модної релігії» Л. С. Ніл, уявлення про дихотомію сакрального і профанного у працях М. Еліаде, а також богословське трактування природи ікони у роботах Я. Креховецького, тощо. Обґрунтовано тезу про неминучість десакралізації у випадку прямого перенесення іконографічного образу в утилітарний простір одягу. Наукова новизна полягає у розробці авторської концептуальної схеми взаємодії сакральної іконографії та системи моди. Уперше виокремлено та систематизовано п’ять основних теоретичних підходів до інтерпретації релігійних образів: від онтологічно-теологічної опозиції до філософсько-етичної лояльності. Встановлено, що найбільш етично й художньо виваженими є дизайнерські стратегії, засновані на асоціативному, символічному та орнаментальному переосмисленні іконографічних принципів без прямого цитування сакральних образів. Отримані результати формують теоретичне підґрунтя для подальших мистецтвознавчих і емпіричних досліджень взаємодії сакральної іконографії та сучасного дизайну одягу.

СУЧАСНІ ВІЗУАЛЬНІ ПРАКТИКИ У КОМП’ЮТЕРНІЙ ВЕКТОРНІЙ АНІМАЦІЇ

Олександр Павлович Берлач — 2026-04-01

Стаття присвячена проблематиці розвитку комп’ютерної векторної анімації в Україні та застосування в ній візуальних практик, як допоміжних засобів, для створенню якісного анімаційного продукту засобами мультимедійного дизайну. Векторна анімація є різновидом двовимірної комп’ютерної графіки, заснованої на технології побудови зображення на основі геометричних примітивів. Проблема взаємодії художньої творчості та комп'ютерних технологій залишається малодослідженою ділянкою мистецтвознавства. Методологічна база дає можливість встановити, що комп’ютерна векторна анімація в Україні набуває поширення з кінця 1990-х років на студіях, витісняючи технологію целулоїдної перекладки, проте обсяг та мистецький рівень тогочасних українських мультиплікаційних фільмів поступається світовим через брак фінансування, масовізації культури, невмінні аніматорів опанувати тогочасні технології та поєднувати з традиційними і інноваційними візуальними практиками. На новому якісному рівні українська анімація почала розвиватися з 2012 року, починають з’являтися мультфільми (повнометражні в тому числі) із вдалими художніми образами, сюжетом, креативними підходами у використанні технології (пластилінова, 2D і 3D). Розвиток анімаційного мистецтва пов’язаний із приватними студіями, які активно впроваджують досвід диснеївської школи, у той час як державні заклади відстають (мультфільми Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», «Пригоди Котигорошка та його друзів», «Бабай», «Дідочок задумав женитися», «Мавка», «Шерлок Холмс та чорні чоловічки»). Розвиток волинської школи мультимедійного дизайну, а саме дитячої мультиплікації, перебуває на етапі зародження (студія «Імаго», студентська анімація). Відчувається гостра необхідність відкриття аматорських дитячих анімаційних студій та гуртків. Розкрито перспективи розвитку векторної анімації в Україні, припускаючи, що постійно з'являються нові технології та інструменти, які покращують можливості розвитку анімаційного мистецтва. Доведено, що на сьогоднішній день анімація прогресує залежно від інноваційних та цифрових технологій. У статті розкрито та проаналізовано відмінність між векторною та растровою комп’ютерною графікою. Авторами проаналізовано принцип створення та екранного відображення цього мистецтва, який ґрунтується на інертності зорового сприйняття (перцепції). Встановлено переваги і недоліки векторної анімації. Перевагами є доступність в опануванні, багатоплановість у вирішенні типових завдань, зручність зберігання та обробки, можливість масштабування та трансформації зображень без втрати якості, передача плавності рухів, емоцій, ліпсингу, ефективності композиції кадру. Недоліками є неможливість створення живописних композицій, фотографії (тому тут в практику введено застосування живописних та графічних технік без комп’ютерних технологій). Проведений аналіз процесу створення дитячого мультфільму дав можливість вияснити, що в мультимедійному дизайні в Україні векторна анімація є перспективною технологією (складова інструментарію анімаційного мистецтва), використовується українськими анімаційними студіями, проте для створення мистецьких мультфільмів її доцільно поєднувати з іншими технологіями (класичною покадровою та растровою графікою). Вибір технології базується на творчому задумі, креативності та мистецьких засадах.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КИТАЮ НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ КРІЗЬ ПРИЗМУ ХУДОЖНЬОЇ СТРАТЕГІЇ ЦАЙ ГОЦЯНА

Анна Анатоліївна Білик — 2026-04-01

Дослідження зосереджене на аналізі участі Китаю у Венеційській бієнале на матеріалі творчості Цай Гоцяна як ключової фігури сучасного китайського мистецтва. Автори вводять до вітчизняного наукового обігу мистецькі проєкти, які раніше не розглядалися українськими дослідниками. Насамперед вони аналізують участь Цай Гоцяна у 46-й Венеційській бієнале (1995) із проєктом «Принести до Венеції те, що забув Марко Поло», у якому художник порушує питання китайської культурної спадщини та історичного культурного обміну між Сходом і Заходом через систему символів і знаків. Наступним об’єктом дослідження стала 48-а Венеційська бієнале (1999), яка мала особливе значення для художника, оскільки він здобув престижну нагороду «Золотий лев». Гаральд Земан, куратор цієї бієнале, наголосив на плюралізмі та діалозі, завдяки яким азіатські художники, зокрема Цай Гоцян, змогли продемонструвати широкий спектр сучасних практик, що відповідають глобальним та соціокультурним змінам кінця ХХ століття. Автори застосували контекстуальний, історико-культурний та інтерпретаційний підходи, що забезпечують ґрунтовний аналіз досліджуваних мистецьких практик. У контексті аналізу мистецьких проєктів автори залучають малодосліджений в Україні корпус зарубіжних джерел, що дозволяє глибше зрозуміти сучасне китайське мистецтво та його глобальні взаємодії. Передусім це публікації Чжу Ці – китайського дослідника та арт-критика, відомого насамперед працями з проблем сучасного китайського мистецтва та міжкультурних конфліктів у глобальному арт-просторі. Крім того, розглядаються дослідження Вівіан Лі – доктора філософії, мистецтвознавці та кураторки, що спеціалізується на сучасному мистецтві Азії, а також інших зарубіжних авторів.

«ДЕСЯТЬ ФУТУРИСТИЧНИХ МАРІОНЕТОК» ЕНРІКО ПРАМПОЛІНІ У КОНТЕКСТІ АВАНГАРДНОЇ СЦЕНОГРАФІЇ 1920-Х РОКІВ

Олексій Іванович Бондар — 2026-04-01

Мета статті – ознайомити академічну спільноту з твором Енріко Прамполіні «Десять футуристичних маріонеток» («Dieci burattini futuristi», 1922) та висвітлити особливості його сценографічного підходу й оригінальні художні ідеї, втілені у цьому циклі ляльок. Сама постать Е. Прамполіні як одного з провідних ідеологів італійського футуризму «другої хвилі» заслуговує на окрему увагу, адже його творчість охоплює широкий спектр мистецьких практик – від живопису, скульптури та дизайну до театральної сценографії. Народжений 1894 року в Модені, Е. Прамполіні рано долучився до футуристичного руху, і став одним із найяскравіших представників авангардного мистецтва міжвоєнного періоду. У 1910–1920-х роках митець активно працював над оновленням сценічної мови театру, розглядаючи сценографію як автономний художній елемент, здатний підсилювати драматургію вистави. Митець сформував власний художній стиль і, реалізуючи численні театральні проєкти, став одним із засновників футуристичного сценічного дизайну, істотно збагатив його теоретичні засади і практичні прийоми. Цикл «Десять футуристичних маріонеток» – особливий проєкт митця, що демонструє його бачення сценографії як цілісного художнього об'єкта. Створені 1922 року, ці ляльки стали унікальним експериментом на межі скульптури, театру та політичної сатири. У них поєднувалися конструкція й жива форма, абстракція й людські риси. Простір, рух, світло і звук – не просто фон, а «живі» складові, що створювали цілісний художній образ. Сцена стає інтерактивним простором, де саме декорації ведуть виставу, а актори втрачають своє домінуюче становище. Також цей твір поєднує експериментальне лялькарство з непростим політичним та художнім тлом. Маріонетки тут мають два призначення: вони є учасниками вистави і, водночас, несуть певні ідеологічні меседжі, критикуючи політичні та соціальні процеси в Європі початку минулого століття. Ці образи відображають дух епохи, що характеризувалася бурхливими політичними потрясіннями. Робота демонструє тісний зв’язок образотворчого мистецтва з театральною практикою та засвідчує активну участь футуристів у переосмисленні ролі театру в сучасному суспільстві.

СПЕЦИФІКА ДИЗАЙНУ МОБІЛІЗАЦІЙНИХ ПЛАКАТІВ ПЕРІОДУ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Андрій Вікторович Будник — 2026-04-01

У статті аналізується специфіка створення мобілізаційних плакатів часів російсько-української війни. Метою дослідження є виявлення проблемних питань, які виникають у дизайні подібної продукції періоду повномасштабного воєнного вторгнення Росії в Україну. Методи дослідження. Порівняльний і мистецтвознавчий аналіз. Наукова новизна. Вперше робиться аналіз вимог до плакатів, які заохочують до вступу у ЗСУ, сформовані на основі проєктної діяльності із залученням фахівців із профільного середовища: військових, істориків, волонтерів, літературознавців, дизайнерів, активістів і функціонерів у сфері пропаганди і культурного опору. Вперше визначено такі основні тренди: акцентування на конституційному обов’язку захищати Батьківщину, звернення до позитивних моментів української військової історії, створення візуально-атрактивного та героїчного образу воїна-захисника, романтизація військової служби. Означено перелік стилістичних, змістовних та етичних вимог до розробки цікавої для цього дослідження продукції із врахуванням цільових груп населення. Проаналізовано застосування виявлених принципів на практиці, проведено тест щодо практичної значущості на реальному обсязі плакатної продукції. Висновки. Разом із класичними трендами звернення Батьківщини у алегоричному вигляді до громадянина із нагадуванням останньому про конституційний обов’язок, присутні нові прийоми заохочення до військової служби через гламурізацію, глоріфікацію, гейміфікацію воєнної парадигми. Перша група прийомів може апелювати до заохочення умовно старшої вікової групи призовників, які у спадковій пам’яті тримають зразки класичних плакатів-закликів. Друга група прийомів орієнтована на молодіжну аудиторію, яка виросла на комп’ютерних іграх і голівудських блокбастерах. Обидва підходи мають свою результативність, яка підтверджена статистикою Третьої штурмової бригади. Встановлено, що форс-мажорні обставини військового часу спонукали українських митців на звернення до нетипових для мобілізаційних плакатів прийомів, таких як візуальна метафора, алегорія, гіпербола тощо. Спостерігається тренд на сакралізацію образу захисника, воєнної служби, армії загалом з використанням відповідних іконічних композиційних прийомів, що теоретично має підвищити самооцінку військових і спонукатиме до вступу у лави ЗСУ.

ІНКЛЮЗИВНИЙ ДИЗАЙН У ВІЗУАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХ. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

Наталія Сергіївна Вергунова — 2026-04-01

Дослідження має на меті простежити історичне становлення інклюзивного дизайну у візуальних комунікаціях та розробити практичну модель оцінювання інклюзивності для трьох сфер: друкованої графіки, міського візуального середовища та цифрових інтерфейсів. Використано огляд із відбором і аналізом джерел та тематичним узагальненням результатів, а також порівняння принципів інклюзивного/ універсального дизайну зі стандартами доступності та зручності користування, зокрема Web Content Accessibility Guidelines (WCAG) і стандартами International Organization for Standardization (ISO 9241). Історичний розвиток розглянуто як послідовний перехід від ранніх підходів до читабельності й публічної інформації через модерністський інформаційний дизайн до універсального дизайну та цифрової доступності ХХІ століття. Запропоновано гібридну матрицю критеріїв оцінювання, що включає категорії сенсорної доступності (контраст, розмір, дублювання інформації), когнітивної зрозумілості (ієрархія, передбачуваність навігації, коректні повідомлення про помилки), ергономічної зручності (досяжність елементів, достатній розмір активних зон, темп взаємодії, зменшення дискомфортних ефектів), гнучкості і технологічної сумісності (альтернативні формати, узгодженість із допоміжними технологіями, стійкість до масштабування). Апробація матриці на прикладах друкованої продукції, елементів міського середовища та цифрових інтерфейсах продемонструвала, що найкритичніші бар’єри відрізняються залежно від носія, тому індикатори слід адаптувати до конкретного формату, зберігаючи спільну логіку оцінювання. У роботі чітко розмежовано поняття інклюзивного, універсального та доступного дизайну у сфері візуальних комунікацій і запропоновано критерії з вимірюваними показниками, що дозволяють оцінювати інклюзивність не лише однозначно за відповідністю чи невідповідністю, а й за рівнем та якістю реалізації. Матрицю можна використовувати як інструмент оцінювання та навчального аналізу у графічному дизайні, системах навігації та проєктуванні інтерфейсів.

АФІШНА ТУМБА В ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ РЕКЛАМИ

Петро Володимирович Гаркін — 2026-04-01

Сучасний урбаністичний дискурс розглядає малі архітектурні форми (МАФ) не лише як утилітарні елементи інфраструктури, а і як носії культурної пам’яті та ідентичності міста. Афішна тумба, що з’явилася в європейських містах у середині XIX століття, стала невід’ємною частиною візуального коду історичних центрів. Однак в історії київської архітектури, дизайну та реклами цей об’єкт залишався на периферії наукових досліджень, що призвело до викривленого розуміння його генези та поширення псевдоісторичних стилізацій у сучасному благоустрої міста. Мета дослідження полягає у комплексній реконструкції еволюції афішної тумби в міському просторі Києва (від появи перших зразків в останній чверті XIX століття до сьогодення), визначенні її типологічної приналежності в контексті європейських аналогів та аналізі трансформації її функцій в умовах цифровізації комунікацій. Дослідження ґрунтується на полідисциплінарному підході, що поєднує методи мистецтвознавчого, історичного та культурологічного аналізу. Застосування історико-генетичного методу дозволило простежити витоки вертикальних рекламних конструкцій та пов’язати київську практику з певними європейськими аналогами. Автором введено до наукового обігу маловідомі факти щодо локалізації перших рекламних тумб у Києві та унікальні приклади малих архітектурних форм другої половини XX ст. Афішна тумба в історії Києва пройшла шлях від інноваційного засобу боротьби з інформаційним хаосом до ностальгічного декоративного елемента. Сучасні спроби ревіталізації цього формату часто ігнорують локальний історичний контекст на користь дизайнерських рішень.

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ КОЛОРИСТИЧНИХ РІШЕНЬ ПРИРОДНИХ ЕЛЕМЕНТІВ УКРАЇНСЬКИХ ОРНАМЕНТАЛЬНИХ МОТИВІВ

Оксана Павлівна Гетьман — 2026-04-01

У статті здійснено комплексне дослідження колористичних рішень природних елементів у традиційних українських орнаментальних мотивах як важливого складника національної художньої культури. Розглянуто специфіку формування кольорової мови українського народного мистецтва, зумовлену взаємодією природного середовища, історичних умов, світоглядних уявлень та естетичних ідеалів народу. Особливу увагу приділено ролі природних образів – рослинних, тваринних, стихійних і космогонічних – у створенні орнаментальних композицій та їхньому впливу на вибір і поєднання кольорів. Проаналізовано основні колористичні системи традиційних орнаментів різних регіонів України, виявлено домінування певних тональних груп та їхню символіку. Висвітлено значення базових кольорів (червоного, чорного, білого, синього, жовтого, зеленого) як носіїв сакральних, обрядових та емоційно-образних смислів. Окреслено закономірності використання кольорових контрастів, нюансних переходів, ритмічних повторів і акцентів, що забезпечують цілісність, гармонійність і виразність орнаментальної композиції. Доведено, що традиційна українська орнаментика ґрунтується на глибокому розумінні колористичної рівноваги та природної гармонії. У статті також розкрито художньо-естетичну функцію кольору як засобу формування емоційного впливу твору, підкреслення його змістової структури та посилення символічного значення образів. Наголошено на актуальності осмислення традиційних колористичних рішень у контексті сучасного дизайн-проєктування, де народна спадщина виступає важливим джерелом творчого натхнення та ідейної автентичності. Обґрунтовано значення таких завдань для формування колористичної компетентності майбутніх дизайнерів, розвитку здатності свідомо бачити, аналізувати й творчо відтворювати колірні рішення з урахуванням їхнього емоційного, символічного та культурного контексту. Доведено, що системне звернення до української орнаментальної традиції сприяє формуванню професійного мислення дизайнерів і збереженню національної художньої ідентичності в сучасному візуальному середовищі.

ФЛОРОМОРФНІ МОТИВИ АР ДЕКО В ГРАФІЦІ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ЛЬВОВА МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ ХХ СТОЛІТТЯ

Анжела Гомзяк — 2026-04-01

У статті розкрито особливості флороморфних мотивів у графіці українських періодичних видань Львова міжвоєнних десятиліть. Досліджено графіку з метою виявлення флороморфних мотивів, класифікації та аналізу підходів до їх стилізації. Розглянуто основні композиційні рішення властиві українській графіці Львова у контексті стилістики ар деко. Запропоновано типологію флороморфних мотивів, що включає: декоративні орнаментальні мотиви (орнаментальна графіка на обкладинках, заставки постійних рубрик, віньєткоподібні композиції), мотиви реалістичного ілюстративного характеру (наочні, часто сюжетні ілюстрації до рубрик, рецептів, реклами), стилізовані мотиви в складі сюжетних композицій (в складі графіки на обкладинках, ілюстрацій до літературних творів, сатиричних карикатур, пейзажних заставок), мотиви в рекламній графіці (товарні знаки зокрема) та мотиви на титульних графічних заставках газет та обкладинках журналів. Розкрито художньо-образну мову М. Бутовича в графіці обкладинок «Нової хати». Встановлено авторство графічних творів Галини Мазепи, Омеляна Ліщинського та Василя Дядинюка у виданнях «Нова хата» та «Сільський господар». В результаті аналізу графіки з’ясовано, що флороморфні мотиви виступають невід’ємною складовою візуальної мови української періодики Львова того часу, а запропонована типологія дає змогу простежити специфіку формотворчих засобів залежно від функціонального призначення графіки в структурі видання, підкреслюючи її переважаюче декоративно-структурне чи функціонально-тематичне призначення в українській періодиці Львова міжвоєнного періоду XX століття.

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДИК НАВЧАННЯ НА ФОРМУВАННЯ КОМПОЗИЦІЙНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ

Валентина Борисівна Григор’єва — 2026-04-01

Стаття присвячена впливу інноваційних методик навчання на формування композиційного мислення майбутніх дизайнерів. Мета статті на основі теоретичного аналізу та експериментального дослідження визначити ефективні методи та педагогічні засади формування і розвитку композиційного мислення як головної компетенції майбутнього фахівця; виявити рівні сформованості композиційного мислення в системі професійної підготовки; розробити та апробувати методику формування послідовної композиційної діяльності студентів-дизайнерів щодо вивчення загальних законів теорії і практики композиції, використовуючи евристичні та інноваційні методи навчання. Процес формування композиційних здібностей припускає єдність різних методичних підходів, натомість із різним ступенем співвідношення навчальної та творчої діяльності на різних етапах як художньої так і проектної діяльності. Навчання передбачає серйозне вивчення теоретичних та практичних засад композиції, вичленення формальної сторони побудови композиційної форми, оволодіння навичками композиційної діяльності на прикладі спрощених зразків складної структури, доведення цієї форми до геометричних силуетів. Усвідомленні дії повинні бути спрямовані насамперед на вирішення суто композиційних категорій, що властиві процесу композиційного мислення, незалежно від жанру, теми, стилістичного напрямку художнього твору чи дизайнерського проекту (рівновага, композиційний центр, композиційна схема, підпорядкування другорядних елементів композиції композиційному центру, ритм і таке інше). Наукова новизна: розкрито педагогічні засади формування композиційного мислення студентів-дизайнерів та дидактичні принципи їх навчання; виявлено рівні сформованості композиційного мислення в системі професійної підготовки; розроблено та апробовано експериментальну методику формування композиційного мислення студентів інноваційними засобами. Практична значущість полягає у можливості використання результатів дослідження при розробці та вдосконаленні програм і методики формування композиційного мислення інноваційними засобами навчання в художній підготовці дизайнерів, на творчих факультетах художніх вишів та коледжів, в системі перепідготовки викладачів шкіл.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ У ВИВЧЕННІ ПЛАСТИЧНОЇ АНАТОМІЇ ЗДОБУВАЧАМИ ЗВО МИСТЕЦЬКОГО ПРОФІЛЮ

Наталія Миколаївна Дігтяр — 2026-04-01

Стаття присвячена дослідженню ролі творів мистецтва епохи Відродження у вивченні пластичної анатомії студентами-художниками з метою підвищення якості освіти фахівців цієї галузі. Зіставлено основні програмні вимоги до навчання пластичної анатомії у закладах вищої освіти, практичні засади та методичні засоби для досягнення цієї мети. Як виявлено, програмні вимоги підготовки студентів-художників з дисципліни «Пластична анатомія» спрямовані на оволодіння ними теоретичними знаннями анатомічної будови людського тіла, розуміння правил перспективної побудови складних форм, конструкції, форми скелетної та м’язової будови людського тіла. Вивчення дисципліни повинно ґрунтуватися на основі здобутих знань з рисунку, композиції, перспективи та забезпечувати взаємозв’язок з іншими дисциплінами професійного блоку, передбачених навчальним планом. Розглянуто твори мистецтва епохи Відродження як ефективний дидактичний інструмент у процесі опанування пластичної анатомії здобувачами закладів вищої освіти мистецького профілю. Проаналізовано їх анатомічну точність та художньо-пластичну виразність як зразків синтезу наукового пізнання та художньої інтерпретації людського тіла. Визначено педагогічний потенціал творів мистецтва Відродження у формуванні професійних компетентностей майбутніх художників образотворчого мистецтва. Наголошено на доцільності інтеграції традиційних та інноваційних методів навчання студентів-художників пластичній анатомії засобами мистецтва епохи Відродження. Доведено, що використання творів епохи Відродження в опануванні пластичної анатомії студентами-художниками у поєднанні з науковими знаннями та міжпредметною координацією, забезпечить належний рівень підготовки з даної дисципліни майбутніх фахівців образотворчого мистецтва. Все це в подальшому дозволить студентам зображувати людину в різних рухах та ракурсах, підвищить рівень володіння професійною термінологією, розвиватиме об’ємно-просторове мислення, анатомічне «бачення» студентів для досягнення максимально високих результатів у навчанні.

ПАМ’ЯТКИ ТЕКСТИЛЮ ПІЗНЬОЇ АНТИЧНОСТІ З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ БЕНАКІ В АФІНАХ: ХУДОЖНІ ВПЛИВИ ТА МІЖКУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОДІЇ

Наталія Віталіївна Дмитренко — 2026-04-01

Мета статті полягає у ґрунтовному дослідженні пам’яток текстилю пізньої античності з колекції Музею Бенакі в Афінах як важливого джерела для вивчення художніх і технологічних традицій Східного Середземномор’я IV–VII ст. н. е. Аналіз зосереджено не лише на характеристиці самої колекції, її походженні та умовах збереження, але й на детальному розгляді матеріалів, технік ткацтва, декоративних мотивів, сюжетів та іконографії, що визначають своєрідність цих текстильних артефактів. Особливий акцент зроблено на виявленні та осмисленні джерел інспірацій, які простежуються у художньому оформленні тканин і відображають взаємодію античної, єгипетської, коптської та ранньохристиянської культурних традицій. Основна мета дослідження полягає у з’ясуванні, які художні, релігійні та культурні впливи формували образну систему пізньоантичного текстилю та як ці впливи проявлялися у декоративно-прикладному мистецтві означеного періоду. У цьому контексті важливим є простеження синтезу античної іконографічної спадщини з новими символічними мотивами раннього християнства, а також взаємодії місцевих єгипетських традицій із ширшими мистецькими тенденціями на прикладі текстилю Центральної Азії, а саме Сасанідського Ірану. Розгляд цих впливів дозволяє показати, яким чином художні мотиви, що виникли в різних культурних середовищах, трансформувалися у текстильному мистецтві та як у пам’ятках із колекції Музею Бенакі відображено складні процеси культурного синтезу доби пізньої античності. З-поміж ключових завдань дослідження – з’ясувати походження окремих зразків текстилю, визначити їх місце у розвитку коптського та ранньохристиянського мистецтва, а також простежити роль технологічних і стилістичних особливостей у формуванні їх художніх традицій. Важливим є також розгляд орнаментальних і сюжетних композицій, що поєднують елементи античної міфології, символіки та світських сюжетів. Дослідження спрямоване на характеристику декоративних особливостей текстильних фрагментів та виявлення у них паралелей із пам’ятками інших видів мистецтва. Окрему увагу приділено аналізу окремих артефактів колекції, що дозволяє простежити художню різноманітність пізньоантичного текстилю та його зв’язки з мистецькими центрами Східного Середземномор’я. Реалізація зазначених завдань сприяє уточненню малодосліджених аспектів історії текстильного виробництва та підкреслює значення колекції Музею Бенакі як важливого джерела для дослідження культурних взаємодій і трансформацій художніх традицій у період переходу від античності до середньовіччя.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ШРИФТУ КІНЦЯ XVI – КІНЦЯ XIX СТОЛІТЬ

Ігор Миколайович Дудник — 2026-04-01

У статті розглянуто еволюцію українського друкованого шрифту від кінця XVI до кінця XIX століть крізь призму хронологічної періодизації на основі аналізу репрезентативних шрифтових зразків. Дослідження охоплює становлення кириличного друку в львівських і острозьких виданнях кінця XVI – початку XVII століття, формування барокової стилістики у шрифтовій практиці київської та чернігівської друкарських шкіл XVII століття, зрілий етап барокової в’язі та поступовий перехід до гражданського письма у XVIII столітті, а також панування гражданського шрифту впродовж XIX століття як етапу, що передував відродженню національної шрифтової графіки. Метою дослідження є визначення та обґрунтування ключових дат розвитку українського шрифту зазначеного періоду й формування попередньої хронологічної структури, що відображає основні етапи його еволюції. Методологія ґрунтується на історико-хронологічному, аналітично-порівняльному та формально-стилістичному методах аналізу. У результаті дослідження сформовано систему з 15 ключових дат і шрифтових зразків, які репрезентують основні етапи розвитку українського шрифту – від раннього друкарства кінця XVI століття до початку відродження української шрифтової графіки наприкінці XIX – на початку XX століть. Обґрунтовано доцільність хронологічного підходу як інструменту структурування історії українського шрифту та запропоновано первинну модель його періодизації, що потребує подальшого уточнення шляхом розширення корпусу зразків і поглибленого аналізу регіональних та авторських особливостей. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання його результатів у шрифтовому та графічному дизайні, мистецтвознавчих і культурологічних дослідженнях, а також у створенні освітніх вебресурсів і інтерактивних таймлайнів з історії українського шрифту.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ НАТЮРМОРТУ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЕКРАННИХ МИСТЕЦТВ

Мирослав Михайлович Дузінкевич — 2026-04-01

Стаття присвячена феноменологічній інтерпретації жанру натюрморту в контексті екранних мистецтв і зосереджується на аналізі того, яким чином у живописі ХХ – початку ХХІ століття натюрморт трансформується з репрезентації предметів у самостійно організований простір із власною внутрішньою логікою, ритмом і тривалістю. У центрі дослідження перебувають натюрморти Поля Сезанна, Жоржа Брака, Джорджо Моранді, Нікола де Сталя, Марка Гейка та Мирослава Дузінкевича, розглянуті як рівноправні художні стратегії, через які простежується еволюція натюрморту в напрямку сценічної та екранно мислячої форми. Актуальність дослідження зумовлена потребою міждисциплінарного осмислення натюрморту у зв’язку з кінематографом, зокрема з такими його характеристиками, як герметичність простору, паузи, зупинений час, мізансценічність і відсутність наративної динаміки. Стаття виходить із припущення, що ці риси формуються в живописі задовго до появи кіно як медіа, водночас отримуючи в ньому теоретичне й аналітичне оформлення. Методологічною основою дослідження є феноменологія Моріса Мерло‑Понті, Томаса Баумайстера, Ґастона Башляра, мистецтвознавчі тексти Карла Ейнштейна, Джанет Абрамович і матеріали ретроспективи Нікола де Сталя в Музеї сучасного мистецтва в Парижі. Кіноаналітичний вимір спирається на праці Жиля Делеза і Фатіми Чініти, які досліджують естетику зупиненого кадру в роботах Роя Андерссона, Мікеланджело Антоніоні, Бели Тарра й Ясудзіро Одзу. У статті показано, що у натюрмортах зазначених митців предмети функціонують як активні елементи просторової композиції, здатні утримувати напругу, формувати паузи та конденсувати час у матеріальній поверхні. Особливу увагу приділено живописній практиці Мирослава Дузінкевича, у якій натюрморт набуває виразної екранної природи та мислиться як залишена сцена або декорація після зйомок. Такий підхід дозволяє розглядати натюрморт як форму, споріднену з кінокадром, де відсутність дії підсилює онтологічну вагу речей і середовища. У висновках окреслені перспективи подальших досліджень натюрморту як феноменологічної структури, що поєднує живопис, сценографію та кінематограф на рівні організації простору і бачення.

РОЗВИТОК ІДЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО АВАНГАРДУ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ В С УЧАСНІЙ ГРАФІЦІ АННИ МИРОНОВОЇ

Віктор Васильович Карпов — 2026-04-01

У статті досліджується мистецька практика сучасної української художниці Анни Миронової як складне багатовимірне явище, що знаходиться на перетині графічного експерименту, екологічної рефлексії щодо зображень, форм, середовища та спадкоємності українського авангарду. Актуальність цього дослідження зумовлена відсутністю комплексного академічного аналізу творчості Анни Миронової в контексті еволюції українських авангардних ідей та сучасних екологічно орієнтованих мистецьких практик. Попри активну виставкову діяльність, інституційне визнання та увагу з боку української мистецтвознавчої спільноти, творчість мисткині досі залишається фрагментарно осмисленою в науковому дискурсі та переважно представлена у форматі оглядових публікацій і критичних рецензій. Наукова новизна дослідження полягає в інтерпретації творчість Анни Миронової як цілісної художньої системи, що поєднує радикальну дисципліну графічного жесту, феноменологічне осмислення ландшафту та еволюційну тяглість принципів українського авангарду початку ХХ століття. Доведено, що творчий метод Анни Миронової базується на філософії «межі» та ефекті «наближення», де скрупульозна матеріальність штриха перетворює природні форми на універсальні медіатори ідентичності та історичної пам’яті. Особливу увагу приділено структурному аналізу її художньої мови, герменевтиці її «екологічного повороту» як форми неконфліктного екодискурсу, а також осмисленню її місця в концепції «четвертої хвилі» українського авангарду. Через ретроспективне зіставлення з теоретичною спадщиною Олександра Богомазова та Давида Бурлюка розкрито авторську трансформацію засадничих категорій «ритму» та «фактури». Обґрунтовано, що графічний пуантилізм мисткині постає як оновлена «реальність текстури», де індивідуальний жест акумулює енергію матеріалу, часовий вимір творчого процесу та залученість глядача.

СИНЕРГІЯ ПЛАСТИЧНОЇ АНАТОМІЇ ТА АКАДЕМІЧНОГО РИСУНКУ ЯК БАЗА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ДИЗАЙНЕРІВ

Вадим Вікторович Козік — 2026-04-01

У статті розглянуто проблему фундаментальної художньої підготовки дизайнерів у сучасній системі мистецької освіти з акцентом на синергію пластичної анатомії та академічного рисунку. Актуальність дослідження зумовлена тенденціями скорочення академічних дисциплін у навчальних програмах дизайнерських спеціальностей та переорієнтацією освітнього процесу на цифрові інструменти, що часто відбувається на шкоду розвитку просторового мислення, конструктивного бачення форми та пластичної виразності. У цьому контексті академічний рисунок і пластична анатомія розглядаються не як ізольовані навчальні предмети, а як взаємопов’язані складові єдиної методологічної системи професійної підготовки дизайнера. Метою статті є обґрунтування ролі синергії пластичної анатомії та академічного рисунку як бази формування художньо-професійних компетентностей дизайнерів. У дослідженні застосовано методи теоретичного аналізу наукових і методичних джерел, узагальнення педагогічного досвіду, порівняльного аналізу навчальних програм та спостереження за результатами практичної підготовки студентів дизайнерських спеціальностей. У результаті дослідження доведено, що академічний рисунок формує здатність до конструктивного мислення, аналізу пропорцій, просторових взаємозв’язків та закономірностей побудови форми, тоді як пластична анатомія забезпечує глибоке розуміння внутрішньої структури людського тіла, логіки руху, напруження та взаємодії м’язових мас. Їх поєднання сприяє формуванню цілісного художнього бачення, необхідного для створення переконливих дизайнерських образів у графічному дизайні, ілюстрації, анімації, персонажному та цифровому дизайні. Зроблено висновок, що синергія пластичної анатомії та академічного рисунку є фундаментальною основою професійної підготовки дизайнерів, оскільки забезпечує баланс між теоретичними знаннями та практичними навичками, сприяє розвитку візуальної культури й підвищує якість дизайнерських проєктів. Матеріали статті можуть бути використані у вдосконаленні навчальних програм мистецьких і дизайнерських спеціальностей.

ВІД ОРНАМЕНТУ ДО АЙДЕНТИКИ: ТРАНСФОРМАЦІЯ НАРОДНИХ МОТИВІВ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ДИЗАЙНІ

Наталія Євгенівна Колесник — 2026-04-01

У статті досліджується процес трансформації українських народних орнаментальних мотивів у сучасну дизайн-айдентіку в контексті розвитку графічного дизайну та візуальних комунікацій. Акцентовано увагу на орнаменті як носії культурного коду, що зберігає символічні, естетичні та світоглядні смисли й водночас набуває нових форм у сучасних дизайнерських практиках. Розкрито особливості адаптації традиційних етномотивів до актуальних композиційних, типографічних і технологічних рішень, характерних для сучасного українського дизайну. У роботі проаналізовано наукові підходи до трактування поняття етнодизайну, визначено його роль у формуванні національної візуальної ідентичності в умовах глобалізації. Обґрунтовано доцільність інтеграції народних мотивів у дизайн-айдентіку як засобу культурної репрезентації та збереження нематеріальної спадщини. Особливу увагу приділено освітньому аспекту проблеми – підготовці майбутніх дизайнерів у закладах вищої освіти. Практичну частину дослідження реалізовано на прикладі навчального дизайнерського проєкту – створення авторського календаря «Календар як культурний артефакт: вивчення народних свят України через призму етнодизайну», виконаного в межах практичних та лабораторних занять здобувачами освітньо-професійної програми «Графічний дизайн». Описано етапи проєктування, цифрову інтерпретацію етномотивів, розробку векторних орнаментальних елементів, типографіки та модульних сіток із використанням сучасного програмного забезпечення. Зроблено висновок, що поєднання традиційного орнаменту з цифровими технологіями сприяє формуванню цілісної сучасної айдентики та підвищує рівень професійної підготовки майбутніх дизайнерів. Отримані результати можуть бути використані в освітньому процесі та практиці графічного дизайну.

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ МИСТЕЦЬКИХ ТЕЧІЙ У ФОРМУВАННІ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА

Володимир Петрович Король — 2026-04-01

Метою статті є теоретичне обґрунтування та практичне осмислення ролі художніх засобів авангарду та феноменологічних методів у створенні інклюзивного архітектурно-дизайнерського середовища, де естетична форма сприяє розширенню можливостей соціальної адаптації та психологічного комфорту користувачів. У статті представлено мистецтвознавче та архітектурне дослідження, присвячене вивченню синергії художніх стратегій авангарду та феноменологічних аспектів у контексті проектування сучасного інклюзивного середовища. Актуальність роботи зумовлена необхідністю подолання суто технічного підходу до інклюзії та переходу до формування емпатичного простору, який враховує розмаїття людського досвіду. Автор аналізує спадщину авангардних течій (зокрема супрематизму, конструктивізму та футуризму) як теоретичний фундамент для переосмислення функціональності та естетики безбар’єрності. Особлива увага приділяється феноменології сприйняття, де архітектурне середовище розглядається крізь призму сенсорного досвіду користувача. Феноменологічний підхід дозволяє трансформувати простір із пасивного фону на активного учасника соціальної комунікації, де тактильні відчуття, гра світла та акустичні властивості матеріалів стають засобами орієнтації. Наукова новизна статті полягає в обґрунтуванні того, що естетика авангарду не суперечить вимогам універсального дизайну, а навпаки, надає їм високої художньої якості, знімаючи соціальну стигму з інклюзивних об’єктів. Автор доходить висновку, що поєднання феноменологічного аналізу з інноваційними формами авангарду дозволяє створювати середовище, яке стимулює сенсорний розвиток та забезпечує психологічний комфорт для всіх верств населення. Результати дослідження можуть бути впроваджені у практику сучасного містобудування для створення гармонійного, безпечного та естетично насиченого життєвого простору.

ГЕОМЕТРИЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КОМПОЗИЦІЇ

Андрій Володимирович Кравченко — 2026-04-01

Метою статті є розкриття методичних прийомів роботи з геометричними перетвореннями у процесі навчання композиції майбутніх графічних дизайнерів. Обґрунтована доцільність включення різних геометричних перетворень в композиційний аналіз об’єктів дизайну. Акцентовано увагу на важливість урахування рівня знань студентів про геометричні перетворення, сформованих умінь та практичних навичок з геометричних побудов. Обґрунтовано доцільність використання аналітико-структурних, візуально-мотиваційних, варіативно-перебірних, проблемно-творчих, візуально-асоціативних, експериментальних та рефлексивно-оцінних методичних прийомів у процесі навчання студентів композиції із застосуванням різних видів геометричних перетворень. Вказано, що аналітико-структурні методи спрямовані на навчання студентів самостійно виконувати композиційний аналіз зразків різноманітних об’єктів дизайну. Візуально-мотиваційні методи забезпечують високий рівень вмотивованості навчальної діяльності майбутніх дизайнерів. Зазначено, що вагоме місце у навчанні композиції відведено варіативно-перебірним прийомам роботи, зокрема розробці студентами серії композицій на одну тему із варіюванням вихідних даних. Доведено важливість проблемно-творчих методичних прийомів роботи із застосування різних геометричних перетворень та їх поєднань у процесі виконання практичних завдань на композиційну побудову та декомпозицію. Для максимального стимулювання творчості було використано візуально-асоціативні та експериментальні методичні прийоми. З метою навчання різних видів аналізу та самоаналізу було впроваджено рефлексивно-оціночні прийоми. Доведено, що систематичне застосування геометричних перетворень з використанням низки вказаних методичних прийомів на заняттях з композиції сприяє формуванню професійних компетентностей майбутніх дизайнерів, цілісному баченню ними композиції, умінню варіювати форму залежно від творчого задуму, здатності до композиційного аналізу та композиційної побудови об’єктів дизайну.

СУЧАСНІ ІННОВАЦІЙНІ РІШЕННЯ ДЛЯ КОМПЛЕКСНОГО ДИЗАЙНУ СМАРТОДЯГУ

Надія Романівна Люклян — 2026-04-01

Стаття присвячена дослідженню сучасних інноваційних рішень комплексного дизайну смартодягу з урахуванням естетичних, ергономічних, конструктивних і безпекових характеристик виробу. У роботі сформульовано критерії оцінювання взаємозв’язку естетичних та ергономічних характеристик смартодягу, зокрема забезпечення комфорту і свободи рухів за умови гармонійності форми, пропорційності та анатомічної відповідності силуету, збалансованості технологічних і декоративних елементів, цілісності художнього образу виробу, а також інтуїтивності та зрозумілості використання його функціональних складових. Оцінювання відповідності виробів конструктивним і безпековим характеристикам охоплює надійність і міцність конструктивних рішень, оптимальне розташування технологічних елементів з урахуванням анатомічних особливостей користувача, захист електронних компонентів, стійкість виробу до експлуатаційних і кліматичних впливів, відповідність сучасним стандартам безпеки матеріалів і технологій, а також захист даних і бездротового зв’язку. Узгодженість конструктивних характеристик з естетичними аналізується через забезпечення цілісності художнього образу виробу, баланс між візуальною присутністю технологічних елементів та естетичною привабливістю, а також гармонію пропорцій і деталей у масштабі виробу. Теоретичні положення підтверджуються аналізом сучасних прикладів, у яких технологічні компоненти інтегруються безпосередньо в текстиль і шви за допомогою гнучких сенсорів, провідних ниток і мініатюрних модулів, а також застосовуються інноваційні матеріали зі змінними властивостями, зокрема формою, кольором або термочутливими мембранами. Отримані результати можуть бути використані у наукових дослідженнях, освітньому процесі та практичній діяльності з проєктування смартодягу з метою підвищення його споживчої цінності, ергономічної якості, функціональної ефективності та конкурентоспроможності на ринку.

ШАБЛОННЕ ТРАКТУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕТНОМОТИВІВ У СУЧАСНОМУ СТРІТ-АРТІ

Андрій Андрійович Мазов — 2026-04-01

Стаття присвячена дослідженню особливостей інтерпретації українських етно-національних мотивів у сучасному стріт-арті як важливому чиннику візуальної ідентифікації народу в публічному просторі. У центрі уваги – проблема шаблонного, формалізованого трактування етномотивів, що актуалізується в умовах війни, активних культурних трансформацій і глобалізаційних процесів. Розглянуто еволюцію звернення до національних образів в образотворчому мистецтві України ХХ–ХХІ століть – від авангардних експериментів початку ХХ століття до сучасних муралів і стріт-арт-практик, що формують нову візуальну мову міського середовища. Проаналізовано теоретичні підходи до поняття «етнічність» у працях провідних зарубіжних і вітчизняних дослідників, а також окреслено роль художньої мови як засобу збереження та трансляції культурної пам’яті. Особливу увагу приділено використанню етно-символіки, орнаментальних мотивів і колірних кодів у сучасному стріт-арті як знакових систем, що функціонують у просторі міста. На основі історико-культурного, іконографічного та семіотичного аналізу конкретних прикладів українського й закордонного стріт-арту виявлено як позитивний потенціал вуличного мистецтва у репрезентації національної ідентичності, так і ризики знецінення етносимволів внаслідок їх масового, поверхневого й аматорського використання. Обґрунтовано, що формальне тиражування усталених образів і кольорів призводить до редукції їхнього смислового наповнення та втрати культурної цілісності. Доведено необхідність усвідомленого, професійного й контекстуально вмотивованого застосування українських етномотивів у публічному просторі, що дозволяє зберегти баланс між традицією та сучасними художніми практиками.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ІНСТАЛЯЦІЯ В СУЧАСНОМУ ВІЗУАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНИ 1990–2020-Х: АРХІТЕКТОНІКА ТА СПОСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Еміль Катіб огли Мамедов — 2026-04-01

Стаття присвячена теоретичному осмисленню феномена концептуальної інсталяції в контексті сучасного візуального мистецтва та аналізу особливостей її архітектоніки та концептуалізації на прикладах українських художніх практик. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю усталеного термінологічного визначення концептуальної інсталяції в українському мистецтвознавчому дискурсі, а також потребою систематизації підходів до аналізу інсталяцій, які виконані із дотриманням принципів концептуального підходу. У статті концептуальний підхід розглянуто як методологічну основу інсталяційного мистецтва, яка визначає спосіб формування художнього висловлювання, принципи просторової організації та характер залучення глядача. На основі праць С. Левітта, Дж. Кошута та Л. Ліппард окреслено ключові ознаки концептуальної інсталяції, серед яких: пріоритет ідеї над формою, дематеріалізація художнього об’єкта, автономія ідеї, запланованість побудови твору та перевага інтелектуального залучення глядача над емоційно-емпатійним сприйняттям. Особливу увагу приділено аналізу архітектоніки концептуальної інсталяції як системи взаємопов’язаних просторових, об’єктних і медійних елементів, що функціонують у часовому вимірі та підпорядковуються реалізації заздалегідь сформульованої концепції. У цьому контексті інсталяція розглядається не як сукупність матеріальних компонентів, а як мисленнєва модель, у якій простір виступає носієм значення. На прикладах українських об’єктних інсталяцій і медіаінсталяцій проаналізовано специфіку реалізації концептуального підходу в контексті українського сучасного візуального мистецтва. Дослідження демонструє, що концептуальна інсталяція в сучасному українському мистецтві є формою критичного та аналітичного висловлювання, здатною актуалізувати соціальні, культурні та екзистенційні проблеми, використовуючи різні принципи розгортання авторської концепції.

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА: ТЕОРЕТИЧНІ ВИМІРИ

Галина Віталіївна Савчин — 2026-04-01

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз сутності та змісту понять «компетентнісний підхід», «компетентність» і «професійна компетентність» у контексті фахової підготовки майбутніх спеціалістів у сфері образотворчого мистецтва. Показано, що актуальність проблеми формування професійної компетентності зумовлена процесами реформування сучасної мистецької освіти, зростанням вимог ринку праці та суспільною потребою у висококваліфікованих, творчих, мобільних і конкурентоспроможних фахівцях, здатних до саморозвитку й професійної самореалізації. Узагальнено й систематизовано результати сучасних вітчизняних науково-педагогічних досліджень, у яких розкривається значення компетентнісної парадигми для оновлення змісту мистецької освіти та забезпечення її відповідності актуальним соціокультурним і професійним викликам. Особливу увагу приділено аналізу різних підходів до визначення професійної компетентності фахівця образотворчого мистецтва як інтегративного утворення, що поєднує художньо-теоретичні знання, практичні вміння, творчі здібності, ціннісні орієнтації та готовність до самостійної професійної діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні змісту поняття «професійна компетентність» майбутнього фахівця у сфері образотворчого мистецтва та обґрунтуванні її значення як системоутворювального чинника фахової підготовки художників-педагогів. У статті визначено роль компетентнісного підходу як методологічної основи організації освітнього процесу у закладах вищої мистецької освіти, окреслено його вплив на зміст, форми й методи професійної підготовки майбутніх фахівців образотворчого мистецтва. Узагальнені результати досліджень дали змогу розкрити значення формування професійної компетентності як важливої складової підготовки майбутніх художників-педагогів, орієнтованої на розвиток їх творчої індивідуальності та готовності до успішної професійної діяльності. Перспективи подальших наукових розвідок пов’язуються з розробленням і впровадженням практико-орієнтованих технологій формування професійної компетентності майбутніх фахівців у сфері образотворчого мистецтва.

МАЙСТЕРНІ СЮЖЕТНО-ТЕМАТИЧНОЇ ТА ПОРТРЕТНО- ЖАНРОВОЇ КАРТИНИ КАФЕДРИ ЖИВОПИСУ ХДАДМ 2001–2024 РР. (ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС)

Людмила Данилівна Соколюк — 2026-04-01

У статті досліджується процес трансформації системи підготовки художників-живописців у Харківській державній академії дизайну і мистецтв упродовж останніх трьох десятиліть в умовах структурних реформ та суспільних викликів. Особливе значення надається історії та аналізу відновлення й розвитку творчих майстерень на освітній програмі «Станковий живопис» як ефективної моделі фахової підготовки, досвід якої розглядається у контексті сучасних потреб мистецької освіти та перспектив її подальшого розвитку. Простежено процес створення та функціонування творчих майстерень живопису в навчальному закладі протягом XX – поч ХХІст.. Виявлено вплив та безпосередню участь І. Рєпіна у формуванні освітнього процесу, зокрема шляхом направлення своїх учнів на викладацькі посади. Це дає підстави стверджувати про спадкоємність педагогічних та художніх підходів у викладанні живопису – від школи І. Рєпіна до сучасного етапу розвитку художньої освіти. Поновлення роботи творчих майстерень у 2001 р. позитивно вплинуло на розвиток спеціалізації. Встановлено, що саме з 2000-х р. у частини ведучих студентів відбулися зміни у стилістичних підходах до створення живописних полотен. Розглянуто керівників відновлених майстерень та їхню фахову відповідність займаним посадам. Обґрунтовується теза про те, що В. Чаус, В. Ганоцький, В. Ковтун і Ю. Вінтаєв на момент створення майстерень були оптимальними кандидатурами для їх очолення, що підтверджується високим рівнем і художньо-професійною якістю дипломних робіт, виконаних у період функціонування відповідних майстерень, та їхніми особистісними досягненнями у сфері живопису. Окреслено шляхи подолання виявлених труднощів через запровадження нових педагогічних підходів, кадрові трансформації та пошук мотиваційних чинників. У статті здійснено порівняльний аналіз функціонування творчих майстерень у провідних мистецьких закладах вищої освіти України – ЛНАМ, НАОМА та ХДАДМ. Визначено спільні риси й відмінності в підходах до підготовки фахівців у сфері станкового живопису, з урахуванням освітніх моделей, педагогічних принципів і специфіки творчих шкіл.

ПРИНЦИПИ ПОЄДНАННЯ ЗАЧІСКИ І КОСТЮМА У СТИЛЬОВІЙ СИСТЕМІ МОДНОГО ОБРАЗУ

Анастасія Валеріївна Харченко — 2026-04-01

Мета статті – виявити роль зачіски і костюма як основних компонентів створення індивідуального модного образу, проаналізувати способи їх гармонійного поєднання на прикладах створення повсякденного і неформального жіночих образів. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує як загальні методи – аналізу, синтезу та узагальнення; так і мистецтвознавчі методи образно-стилістичного і формального аналізу костюма і зачіски, які дозволили виявити способи поєднання цих елементів у єдину структурну цілісність. Запропоновано сім етапів створення індивідуального модного образу жінки на основі синтезу стилів відповідно до потреб, стильових уподобань, вікових характеристик. Наведено приклади авторської розробки та фотофіксації трьох індивідуальних образів різного призначення та алгоритм їх створення: повсякденного образу на основі синтезу стилів baby-doll і спортивного, що пропонується для зустрічі з друзями, і двох неформальних образів – на основі синтезу стиля «панк» з репліками стилю Твіґґі (для вечірки) і на основі поєднання стилів мілітарі та білизняного для подорожей та відпочинку. Застосовано синтез стилів як метод у формуванні індивідуального жіночого образу в єдності складових: зачіска, макіяж, одяг, взуття, доповнення. Як підхід до створення кожного індивідуального образу запропоновано синтез двох протилежних стилів, завдяки чого вдалося прослідкувати, як відбувається поєднання усіх компонентів у розробленому образі, зокрема, зачіски і костюма, а також які елементи стилів одягу і зачіски використано при створенні кожного образу. Аналіз перспективних прийомів поєднання зачіски і костюма в індивідуальному жіночому образі та результати їх практичного впровадження доповнюють недостатньо вивчені області в теорії і практиці дизайну. Перспективним напрямом подальшого дослідження є наукове осмислення таких категорій, як «повсякденний образ» «неформальний образ», «модний образ».

ОБРАЗНЕ БАЧЕННЯ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ НОВОРІЧНИХ ПРИКРАС НА ТЕМУ ГРУЗИНСЬКИХ ТАНЦІВ

Ольга Володимирівна Школьна — 2026-04-01

Мета статті – розкрити формотворчі, композиційні та художні особливості образів новорічних іграшок, створених штучним інтелектом у грудні 2025 р. на основі мотивів традиційних грузинських танців. Значну увагу приділено різноманіттю сюжетів, мистецькій специфіці орнаментального розпису таких мистецьких предметів зі скла, яких поки що в природі не існує. Наголошено на оригінальних рисах візуалізованих проєктів подібної продукції, котрі досі не засвоїло жодне з підприємств Сакартвело. Проведено паралелі з творами окремих виробництв скляних новорічних іграшок різних регіонів України початку ХХІ сторіччя, порівнюючи певні реальні досягнення промисловості цієї галузі. Розкрито сучасні тенденції формотворчості в означеній царині, а також технологічні досягнення цього напрямку діяльності окремих ательє і майстерень, традиційні образні вирішення дрібної пластики за мотивами танців світу й безпосередньо Кавказу з урахуванням оформлення виробів декоративним і сюжетним розписом. Основна ідея статті криється в естетичній привабливості та довершеності мистецьких образів танців різних регіонів Грузії початку ХХІ століття, запроєктованих штучним інтелектом. Інструментарій дослідження базується на сукупності принципів, підходів та методів. Зокрема, вжито принцип плюралізму творчих концепцій, мистецтвознавчий та дизайнерський підходи, аксіологічний, герменевтичний, онтологічний, семіотичний, компаративний, історико-культурний, культуротворчий, крос-культурний, типологічний, а також метод мистецтвознавчого аналізу. Серед ключових завдань дослідження акцентовано увагу на спробі представити спільноті ідеї штучного інтелекту щодо виготовлення різдвяних прикрас у Грузії початку ХХІ століття з огляду на брак автентичних образів у продукції цієї царини означеної країни; порівнянні проєктів творів на тему грузинських танців у новорічній скляній іграшці з іншими видами дрібної пластики аналогічної сюжетики; осмисленні способів оздоблення виробів атрактивним декоруванням, відповідним вимогам до конструкції предметів і традиціям виробництва подібного фабрикату. Задля розкриття мистецької специфіки запроєктованих штучним інтелектом ялинкових прикрас, охарактеризовано представлену на ринку Грузії продукцію європейських та азійських виробництв даного сегменту продукції, в яких нема акценту на місцевий менталітет. Доведено потребу укорінення сучасних різдвяних прикрас означеної країни у місцевих джерелах інспірацій, для чого можна використати досвід України у вказаній царині, набутий за останні десятиліття. Наголошено, що окремі високохудожні проєкти штучного інтелекту, розроблені для Сакартвело, мають стати джерелом взорування для промислових виробництв скляної іграшки інших регіонів Азії та Європи, зокрема, України, де екзотичні персонажі завжди викликають стабільне зацікавлення споживачів.