Український мистецтвознавчий дискурс

СКУЛЬПТУРА В СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ ПРОСТОРОВОГО МИСЛЕННЯ ДИЗАЙНЕРІВ ІНТЕР’ЄРУ

Денис Романович Адамович — 2025-12-30

Метою статті є дослідження ролі скульптури як навчальної дисципліни у формуванні просторового мислення дизайнерів інтер’єру в умовах сучасної дизайн-освіти. Актуальність теми зумовлена трансформацією освітніх моделей, зростанням ролі проєктно-орієнтованого навчання та цифрових технологій, що актуалізує потребу переосмислення значення фундаментальних художніх дисциплін. Скульптура розглядається як інтегративний освітній інструмент, що забезпечує розвиток пластичного мислення, конструктивного аналізу форми та просторової уяви. У статті обґрунтовано, що просторове мислення є однією з ключових професійних компетентностей дизайнера інтер’єру, оскільки визначає здатність працювати з об’ємно-просторовими структурами, масштабом і пропорціями у реальному середовищі. На відміну від площинних і суто цифрових форм мислення, скульптурна практика формує усвідомлення матеріальності форми, її фізичних властивостей і пластичної логіки. Проаналізовано місце скульптурної підготовки в освітніх програмах дизайну інтер’єру та її вплив на розвиток навичок просторового синтезу, відчуття масштабу й гармонійних пропорцій. Встановлено, що систематичне виконання скульптурних завдань сприяє формуванню цілісного просторового бачення та підвищує якість проєктного мислення студентів. Робота з матеріальною формою створює тактильний і візуально-просторовий досвід, який не може бути повністю замінений цифровими засобами моделювання. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні скульптури як ключового чинника розвитку професійного просторового мислення дизайнерів інтер’єру та її визначенні як інтегративного компонента сучасної дизайн-освіти.

КОМПЛЕКСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУПИ ПРЕДМЕТІВ ІРАНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО МЕТАЛУ ХIII–ХІV СТОЛІТЬ З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ ХАНЕНКІВ

Світлана Олександрівна Біскулова — 2025-12-30

Метою дослідження є уточнення датування 5-ти предметів іранського художнього металу ХIII–ХІV ст. з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків на основі встановлення їхнього елементного складу, матеріалів інкрустацій та виявлення стилістичних особливостей декору. Методологія статті полягає у використанні порівняльно-аналітичного і технологічно-хронологічного підходів, що включає теоретичні й емпіричні методи, зокрема стилістичний аналіз, методи оптичної мікроскопії, рентгенофлуоресцентного аналізу та інфрачервоної спектроскопії з Фур’є-перетворенням. Техніко-технологічні дослідження предметів ісламської торевтики з колекції Музею Ханенків було виконано в 2020 р. співробітниками Бюро науково-технічної експертизи «АРТ-ЛАБ» і відділу наукової реставрації та консервації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (Київ). Їхні висновки базуються на порівнянні отриманих відомостей з опублікованими даними аналогічних досліджень іранського художнього металу з фондів Британського музею (Лондон) та Смітсонівського інституту/ Галерея мистецтв Фріра (Вашингтон). Стилістичний опис та типологічний аналіз здійснено дослідницею Музею Ханенків Ганною Рудик на основі візуального огляду та зіставлення 5-ти предметів музею з широким рядом опублікованих аналогій із зібрань зарубіжних музеїв в аспекті декору та техніки виготовлення/ оздоблення. Представлена робота є першим комплексним дослідженням іранського гравірованого та інкрустованого металу з колекції Музею Ханенків, спрямованим на уточнення атрибуції (датування) 5-ти предметів іранського металу ХIII–ХІV ст. шляхом встановлення їхнього елементного складу в кореляції з типологічним аналізом їх декоративної програми. Проведено стилістико-типологічний аналіз предметів ісламської торевтики (художнього металу), вперше встановлено елементний склад мідного сплаву та інкрустації золотом, сріблом і чорним органічним матеріалом (бітумом зі смолою), дані досліджень зіставлено з опублікованими техніко-технологічними даними щодо аналогічних експонатів з інших музейних колекцій, підтверджено вірогідність датування виробів іранського мистецтва з колекції Музею Ханенків періодом ХIII–ХІV ст. Отримана інформація є важливою для мистецтвознавців та реставраторів і може бути використана для подальших досліджень і збереження предметів ісламської торевтики.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА: СИНЕРГІЯ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Наталія Миколаївна Бовсунівська — 2025-12-30

У статті здійснено системний теоретичний аналіз та концептуальне осмислення міждисциплінарного підходу до вивчення мистецтвознавства, особливо в умовах сучасних трансформаційних процесів у сфері освіти. У контексті динамічних змін культурного, соціального та освітнього середовища підкреслюється необхідність перегляду традиційних підходів до викладання дисциплін художнього спрямування. Автори наголошують на тому, що мистецтвознавство слід розглядати не лише як академічну галузь, яка забезпечує знання про художні явища, а і як ефективний інструмент розвитку цілісних особистісних якостей. Такий підхід дозволяє формувати особистість, здатну до емоційної чутливості, критичного мислення та естетичної рефлексії. У рамках дослідження обґрунтовано методологічні засади міждисциплінарності, що базуються на інтеграції знань із педагогіки, психології, філософії, культурології та соціології. Автори доводять, що синергія цих дисциплін сприяє максимальному розкриттю потенціалу мистецтва в освітньому процесі. Зокрема, акцент зроблено на спрямованості мистецтва на когнітивний, емоційний та соціальний розвиток здобувачів освіти. Особливу увагу приділено гуманістичному аспекту мистецької освіти, де мистецтво виступає фундаментальною складовою формування ціннісних орієнтацій, естетичних суджень, навичок рефлексії та самовираження. У практичній частині статті запропоновано конкретні шляхи впровадження міждисциплінарного підходу в освітній процес. Зокрема, пропонуються методи створення інтегрованих курсів, які об’єднують мистецтво із психологією, етикою і філософією; використання процедур арт-педагогіки; застосування критичного аналізу художніх творів; активне впровадження емоційно-орієнтованих моделей реагування та візуального мислення; залучення інноваційних цифрових інструментів і технологій медіаосвіти.

ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ РАФАЕЛЯ ВОЛИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ХАРКІВСЬКОГО МИСТЕЦЬКОГО ОСЕРЕДКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Вікторія Олександрівна Богданова-Найденко — 2025-12-30

Актуальність. Дослідження художнього середовища Харкова ХХ століття потребує залучення імен митців, чия творчість формувала візуальну культуру міста, однак залишалася поза межами комплексного наукового осмислення. До таких постатей належить Рафаель Волинський (1923–1992) – багатогранний митець, представник харківської школи графіки, чия спадщина досі фрагментарно представлена у вітчизняному мистецтвознавстві. Вивчення його творчості є важливим для реконструкції мистецької мапи Харкова ХХ століття та уточнення процесів розвитку локального художнього середовища. Метою статті є введення до наукового обігу та аналіз художньої спадщини Рафаеля Волинського в контексті мистецького життя Харкова ХХ століття. Матеріали та методи. Основу дослідження становлять матеріали приватного архіву родини Волинських, зокрема документи, ескізи, фотографії та твори митця. Залучено архівні матеріали Харківської державної академії дизайну і мистецтв, публікації періодичних видань, довідкові джерела, а також результати польових розвідок у міських інституціях. Методологія дослідження поєднує історико-культурний, образно-стилістичний та системний підходи із застосуванням методів аналізу, синтезу, узагальнення та систематизації. Результати. У статті уточнено біографічні обставини життя Рафаеля Волинського, реконструйовано етапи його професійної освіти та творчого становлення, окреслено контекст формування особистості митця. Виявлено багатовекторність його художньої практики – від графіки й книжкової ілюстрації до монументально-декоративних творів, дерев’яного різьблення та скульптури. Висновки. Художня спадщина Рафаеля Волинського є важливим складником мистецького процесу Харкова ХХ століття та потребує подальшого наукового осмислення. Введення маловідомих творів майстра до наукового обігу дозволяє уточнити уявлення про харківську художню школу, розширює знання про локальні мистецькі практики й актуалізує проблематику збереження та дослідження спадщини митців ХХ століття.

ВІЗУАЛЬНА МОВА ПОСТМОДЕРНІЗМУ В ДИЗАЙНІ МЕБЛІВ ЕТТОРЕ СОТТСАССА

Богдан Костянтинович Бондаренко — 2025-12-30

Стаття присвячена комплексному мистецтвознавчому аналізу візуальної мови постмодернізму в дизайні меблів видатного італійського майстра Етторе Соттсасса. Актуальність теми зумовлена необхідністю переосмислення спадщини радикального дизайну ХХ століття, ідеї якого стали фундаментом для сучасної концепції «емоційного дизайну» та стратегій вторинної переробки культурних смислів. Центральну увагу приділено аналізу механізмів відмови від модерністської доктрини «форма слідує за функцією», що десятиліттями домінувала в індустріальному дизайні. На прикладах знакових робіт Е. Соттсасса, створених переважно в межах діяльності групи «Мемфіс», доведено, що автор свідомо переміщує акцент на емоційно-образну складову об’єкта. Проаналізовано морфологію таких шедеврів, як книжкова шафа «Carlton» та сервант «Beverly», де використання ірраціональної ієрархії геометричних форм, візуальної нестабільності та динамічного дисбалансу слугує засобом інтелектуальної провокації та діалогу з користувачем. У статті розкрито особливості візуальної мови майстра, яка базується на синтезі архітектурних алюзій із елементами поп-арту. Окремо досліджено роль матеріалів у формуванні постмодерністської естетики: поєднання пластикового ламінату з експресивними принтами із благородними породами дерева. Такий підхід легітимізував еклектику як новий художній стандарт та засіб подолання стриманості модернізму. Важливим аспектом дослідження є розкриття феномену художньої іронії як інструменту гуманізації предметного середовища. Встановлено, що жартівливі елементи та свідоме використання яскравої колірної палітри дозволяють автору дистанціюватися від раціональної сухості модернізму, повертаючи в житловий простір чуттєвість та ігровість. Приділено увагу еволюційним змінам у творчості Е. Соттсасса. На прикладі бібліотеки «Liana» показано перехід до створення «екзистенційних об’єктів», що структурують простір не через ергономіку, а через створення певної атмосфери та міфу. У висновках підкреслюється, що візуальна мова Е.Соттсасса стала фундаментальним внеском у розвиток постмодерністського світогляду, запропонувавши нову модель комунікації між людиною та річчю.

АВТОРСЬКА ІЛЮСТРАЦІЯ ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ В СУЧАСНОМУ ДИЗАЙНІ ПАКОВАННЯ

Ольга Василівна Ганоцька — 2025-12-30

Дизайн паковання є важливою складовою сучасної комунікації між брендом і споживачем. Паковання виконує не лише функціональну роль, забезпечуючи збереження продукту, але й стає засобом передачі інформації, культурної спадщини та емоційного посилу. В сьогоднішніх умовах, коли багато продуктів на ринку стають схожими за характеристиками, саме візуальне оформлення дозволяє брендам виділятися серед конкурентів. Використання авторської ілюстрації в дизайні паковання набуває дедалі більшої популярності завдяки своїй здатності надавати продукту унікальності встановлювати емоційний зв’язок із цільовою аудиторією, підкреслювати культурну складову даного продукту, і також, що не мало важливо, національну приналежність. Українська культура багата на традиції, символіку та яскраві художні зразки, які стають джерелом натхнення для сучасних дизайнерів. У цій статті досліджується потенціал авторської ілюстрації як засобу комунікації у сучасному дизайні паковання. Таким чином, ілюстрація на площині форми упаковки стає багатогранним інструментом, який взаємодіє з формою, підкреслюючи її унікальність, створюючи асоціативний зв’язок між продуктом та споживачем і додаючи дизайну емоційного наповнення. У випадку авторської ілюстрації це ще й можливість зробити кожне паковання витвором мистецтва, підвищуючи його цінність і значущість у сприйнятті аудиторії. Робота акцентує увагу на значенні ілюстрації як інструменту для збереження національної ідентичності в умовах зростаючого інтересу до локальних і традиційних продуктів. Через авторську графіку дизайнери мають можливість не лише створювати оригінальні паковання, але й популяризувати культурну спадщину України на сучасному ринку. У цьому контексті дизайн набуває соціального значення, адже він не лише рекламує товар, а й формує уявлення про Україну як країну з багатою культурною спадщиною та оригінальним творчим потенціалом.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ БРЕНД І ПОРТФОЛІО У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДИЗАЙНЕРА

Оксана Павлівна Гетьман — 2025-12-30

У статті здійснено комплексний аналіз персонального бренду та портфоліо як взаємопов’язаних складників професійної діяльності дизайнера в умовах динамічного розвитку креативних індустрій та цифрового середовища. Обґрунтовано, що персональний бренд виступає не лише ефективним інструментом професійної самопрезентації, а й формою усвідомлення дизайнером власної ідентичності, системи цінностей, етичних принципів та авторської позиції. У статті детально розглянуто структурні компоненти персонального бренду дизайнера, до яких віднесено індивідуальний стиль, набір професійних компетентностей, комунікативну стратегію, а також репутаційний капітал, що формує довіру та впізнаваність у професійному середовищі. Особлива увага приділена портфоліо як ключовому засобу візуальної комунікації, що забезпечує репрезентацію творчого досвіду, концептуального мислення та практичних результатів дизайнерської діяльності. Проаналізовано функції портфоліо у контексті формування професійного іміджу, підвищення конкурентоспроможності та інтеграції дизайнера у професійне середовище. Визначено специфіку сучасних цифрових форматів портфоліо, які не лише розширюють можливості самопрезентації, але й забезпечують інтерактивну взаємодію з цільовою аудиторією, включно з потенційними замовниками, колегами та спільнотами у сфері креативних індустрій. Метою статті є дослідження взаємозв’язку між персональним брендом і портфоліо дизайнера та визначення їхньої ролі у формуванні професійної ідентичності, ефективній самопрезентації та конкурентоспроможності у сучасному цифровому та креативному середовищі. Досягнення цієї мети передбачає аналіз структурних компонентів персонального бренду, функцій портфоліо, а також виявлення педагогічних стратегій інтеграції цих елементів у процес дизайнерської освіти. У статті підкреслено значення персонального бренду та портфоліо у системі дизайнерської освіти як чинників розвитку професійної саморефлексії, критичного мислення та готовності майбутніх фахівців до реальних умов професійної діяльності. Наведено аргументи на користь інтеграції стратегій брендингу та роботи з портфоліо у навчальні програми з дизайну, що дозволяє студентам не лише формувати власний стиль та ідентичність, а й ефективно презентувати результати своєї творчої діяльності на ринку праці.

ОСОБЛИВОСТІ ДИЗАЙНУ МЕБЛІВ У СТИЛІ СКАНДИНАВСЬКОГО МІНІМАЛІЗМУ ТА ЛОФТ

Ігор Павлович Головачук — 2025-12-30

Метою статті є визначити роль меблів з гнутими елементами в дизайні інтер’єру; дослідити фактори, що враховуються при проєктуванні дизайну меблів, визначити їхнє функціональне призначення з метою кращого розуміння практичного використання в дизайні інтер’єрів. Застосовано інформаційно-дослідницький та візуально-аналітичний підходи у поєднанні з методами порівняльного аналізу щодо використання меблів в інтер’єрі. Проаналізовано вплив дизайну меблів з гнутими елементами на формування інтер’єрного простору. Визначено функціональне призначення, особливості проєктування та фактори, що враховуються при проєктуванні дизайну меблів у стилі скандинавського мінімалізму та лофт. Запропоновано меблі з гнутими криволінійними елементами та доведено, що вони є важливими компонентами житлового простору в дизайні інтер’єру. Розглянуто роль меблів з гнутими елементами в дизайні інтер’єру. Встановлено, що функціональність, тривалість служби, стійкість до зношування, ціна, комфорт, безпека, матеріали, естетика та стиль є ключовими факторами що враховуються при проєктуванні дизайну меблів. Досліджено технологічні особливості виготовлення клеєвих елементів, встановлено, що використання танких ламелей та формування викревлення забезпечує високу міцність констріукції. Проведено класифікацію клеїв та способів виготовлення гнутих елементів. Показано конструктивні аспекти використання розробленого дизайну меблів в різних стилях інтер’єру та матеріалах для проєктування нових творчих конструкцій. З’ясовано можливості використання меблів в дизайні інтер’єру, розкрито особливості їх застосування на практиці в різних сучасних стилях. Доведено що використання гнутих меблів в стилі лофт пом’якшують індустріальний характер, а у скандинавському стилі посилюють відчуття природності та легкості. Визначено функціональне призначення меблів у дизайні інтер’єру та особливості їх впровадження в дизайні інтер’єру в процесі проєктування.

ОБРАЗ АРЛЕКІНА, КАРНАВАЛЬНІСТЬ І ГРА ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ В УРБАНІСТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Мирослав Михайлович Дузінкевич — 2025-12-30

В статті висвітлено багатоаспектний матеріал стосовно трансформації образу арлекіна, маски та феномену карнавалу в контексті сучасної урбаністичної культури та візуального мистецтва. Розглядається еволюція цього класичного образу, що пройшов шлях від фігури commedia dell’arte до метафори лімінальної ідентичності митця-мігранта у глобальному місті. Проаналізовано фундаментальний зсув у розумінні феномену гри за Йоганом Хейзінгою, де добровільна, вільна дія замінюється на примусовий механізм виживання, продиктований економічними та соціальними ролями «Суспільства спектаклю» за Гі Дебором. Порушено проблематику екзистенційного відчуження та необхідності самоконструювання ідентичності у фрагментованому міському просторі з особливим акцентом на досвіді НьюЙорка. Простежено різноманітні прояви маски як захисної оболонки та критичного інструменту у творчості митців різних епох та напрямів. Досліджено використання цієї образності у психологічному, політичному та соціокультурному ключах на прикладах мистецьких практик Пабло Пікассо, Хуана Переса Агіррегойкоа, Луїзи Невельсон, Гордона Матта-Кларка та Джеффа Кунса. Центральним матеріалом для аналізу обрано художню практику Мирослава Дузінкевича, в якій арлекін стає уособленням українського досвіду адаптації та самоствердження у транскультурному середовищі. Автор порівнює поетику внутрішньої драми М. Дузінкевича з іронічною критикою ринку через симулякри Дж. Кунса, а також стратегію перетворення міських уламків на форму самоідентифікації в Л. Невельсон та Г. МаттаКларка. Обґрунтовано, як використання маски дозволяє митцям порушувати найболючіші соціальні, національні та кар’єрні проблеми, не втрачаючи при цьому власної автентичності. У статті використовуються наступні методи: іконологічний – для визначення глибинного значення образу арлекіна в різних мистецьких контекстах; концептуальний – для аналізу та застосування теоретичних рамок; структурно-антропологічний – для вивчення стану лімінальності, митцямігранта та суспільної антиструктури; компаративний – для порівняльного аналізу творчих стратегій митців. Наукова новизна полягає у визначенні арлекіна як універсального образу сучасної урбаністичної ідентичності, що функціонує як екзистенційна стратегія в мегаполісі. Разом з тим аналізується роль маски як інструменту подолання відчуження через самоконструювання та створення власного міського міфу. Стаття передбачає введення до наукового обігу аналізу практики українського митця Мирослава Дузінкевича в контексті світових тенденцій осмислення лімінальності в сучасному мистецтві Нью-Йорка. Арлекін, маска та карнавал як інструменти гри виявилися ефективним засобом вираження індивідуальності, соціального протесту та ідеологічного викриття в сучасному візуальному мистецтві. Ці творчі підходи розширюють можливості осмислення ідентичності та адаптації, підтверджуючи, що гра у великому місті є життєво необхідною стратегією для збереження внутрішньої цінності перед лицем суспільства спектаклю.

ПРОСТОРОВО-ПЛАСТИЧНІ ФОРМИ ІНСТАЛЯЦІЙ: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ У ТВОРАХ СУЧАСНИХ МИТЦІВ

Алла Володимирівна Дяченко — 2025-12-30

У статті здійснено комплексний аналіз просторово-пластичних інсталяцій як однієї з найбільш концептуально насичених форм сучасного візуального мистецтва, що функціонує на перетині матеріального, семіотичного та культурно-пам’яттєвого вимірів. Основну увагу зосереджено на процесах художнього переосмислення народних традицій у практиках сучасних митців, де фольклорні мотиви, ритуальні патерни та архаїчні символи втрачають статус прямої репрезентації й постають як інтелектуалізований ресурс естетичної трансмутації. Просторово-пластична інсталяція розглядається як медіально-матеріальна конструкція, здатна активувати механізми колективної пам’яті через деконструкцію традиційних форм та їх подальшу реконтекстуалізацію в межах постмодерного художнього дискурсу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення нових моделей візуальної ідентичності в умовах культурної фрагментації, глобалізаційних процесів та постколоніальних трансформацій. У статті доведено, що сучасна інсталяція не відтворює народну традицію в її автентичному вигляді, а інсценізує її як простір постперцептивного переживання, де матеріал, форма та простір набувають символічної багатозначності. Проаналізовано творчі стратегії Яйой Кусами та Жанни Кадирової як приклади різних моделей роботи з культурною пам’яттю, у яких інсталяція функціонує як поліфонічне поле взаємодії між архаїчним і сучасним. Зроблено висновок, що просторово-пластичні інсталяції є ефективним інструментом реконфігурації народних традицій, здатним формувати нові способи естетичної взаємодії з минулим та відкривати перспективи подальших міждисциплінарних досліджень у сфері сучасного мистецтва.

ТВОРЧИЙ ШЛЯХ РІЗЬБЯРА СИСОЯ ЗОТОВИЧА ШАЛМАТОВА

Катерина Володимирівна Енюшіна — 2025-12-30

Метою статті є осмислення творчої спадщини різьбяра-підприємця Сисоя Зотовича Шалматова (1720–1789?), який посідає значне місце в історії українського сакрального мистецтва другої половини XVIII століття. Постать митця є особливо важливою для розуміння еволюції дерев’яної скульптури та іконостасного різьблення на Лівобережній Україні в добу переходу від пізнього бароко до стилістики рококо. Методологія дослідження базується на історико-культурних та мистецтвознавчих підходах. Застосовано методи компаративного аналізу, історико-хронологічний, аксіологічний, формально-стилістичний, іконографічний та типологічний. У розвідці простежено основні етапи біографії С. З. Шалматова – від народження в Осташковій Слободі поблизу Твері до здобуття освіти в Тверському училищі. Окрему увагу приділено його активній діяльності в Курську, Охтирці, Лубнах, Полтаві, Ромнах і Чоповичах. Акцент зроблено на формуванні професійної майстерності сницаря, а також знайомстві з народними архітекторами. Показано вплив подорожей Україною – зокрема до Києва, Чернігова й Запоріжжя – на формування його художнього світогляду. Особливе місце займає аналіз охтирського періоду діяльності митця, де він заснував власну майстерню іконостасної різьби. Саме в Охтирці відбулося становлення його індивідуального стилю, що поєднав пишність барокового декору з динамікою та асиметрією рококо. Детально розглянуто низку масштабних проєктів С. З. Шалматова: іконостаси для Покровського собору в Охтирці, Спасо-Преображенської церкви Мгарського монастиря, собору Різдва Богородиці у Лохвиці, Покровської церкви в Ромнах та Хрестовоздвиженського собору Полтавського монастиря. Окреслено співпрацю митця з іконописцями, зокрема з відомим малярем Петром Петрашем, що свідчить про комплексний характер діяльності його майстерні. Найбільш вагомим здобутком митця вважається іконостас Покровської церкви у Ромнах (1768–1773), який поєднав унікальні пластичні рішення зі складною богословською символікою. Також проаналізовано його останні твори, зокрема іконостас Троїцької церкви у Чоповичах (1774–1775). Ця пам’ятка відзначилася складною триярусною композицією, використанням скульптурних постатей пророків та апостолів, декоративних консолей і нетрадиційних іконографічних мотивів. Важливою складовою дослідження є проблема атрибуції скульптурних творів С. З. Шалматова. Збережені роботи з Троїцької церкви (с. Чоповичі), що нині зберігаються у фондах Національного художнього музею України, неодноразово ставали предметом дискусій щодо їхніх творців. У статті проаналізовано атрибуційні гіпотези дослідників, зокрема Н. Пархоменко [5] та Ю. Литвинець [3], які наголошували на відсутності документальних підтверджень, що унеможливлює остаточне встановлення автора. Проте, на сьогодні, офіційної заяви щодо створення вище згаданих скульптур не зафіксовано. Завдяки широкій географії замовлень і різноплановості виконаних проєктів означений сницар став одним із найвизначніших представників українського сакрального мистецтва XVIII століття. Творчість різьбяра засвідчила синтез народних традицій та європейських стилістичних тенденцій, вона визначила нові шляхи розвитку іконостасної пластики та дерев’яної скульптури на Лівобережжі. У дослідженні підкреслюється, що спадщина митця має виняткове значення для вивчення українського бароко.

ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПІД ЧАС СТВОРЕННЯ ГРАФІЧНИХ ПРОЄКТІВ У СУЧАСНОМУ ДИЗАЙНІ

Анна Олександрівна Капелька — 2025-12-30

У статті досліджується роль штучного інтелекту (ШІ) в сучасному графічному дизайні та окреслюється значення людського фактора у творчому процесі. Проаналізовано основні тенденції застосування генеративних алгоритмів і цифрових платформ, зокрема DALL-E, Midjourney, Stable Diffusion, Grok, Adobe Firefly, Canva Magic Studio та Figma AI, які сприяють автоматизації створення ілюстрацій, колажів і шрифтових рішень. Визначено, що використання штучного інтелекту розширює інструментарій дизайнера, підвищує швидкість роботи, варіативність візуальних рішень і технічну точність виконання проєктів. Наголошується, що попри зростання можливостей автоматизованих систем, ключова роль у формуванні концепції, смислового наповнення та естетики дизайн-проєкту залишається за людиною. Штучний інтелект розглядається не як автономний творець, а як допоміжний інструмент, що функціонує в межах заданих параметрів і не здатен до самостійного творчого пошуку та художнього мислення. Окрему увагу приділено етичним аспектам використання штучного інтелекту у візуальному дизайні, зокрема проблемам авторства, прозорості алгоритмів і ризику уніфікації візуального мислення. Окреслено перспективи розвитку персоналізованих генеративних систем, здатних підтримувати індивідуальний стиль і авторську візуальну мову графічного дизайнера. Зроблено висновок, що майбутнє графічного дизайну пов’язане з моделлю співпраці людини й технології, у межах якої штучний інтелект виступає партнером творчого процесу, поєднуючи аналітичні можливості алгоритмічних систем із художньою чутливістю та інтуїцією людини.

РЕДИЗАЙН ІСТОРИЧНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ СИМВОЛІКИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МІЛІТАРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Віктор Васильович Карпов — 2025-12-30

Метою статті є висвітлення процесу редизайну історичних українських військових нагород у контексті формування національної мілітарної ідентичності українського війська. Методологічною основою дослідження постали засади наукової об’єктивності та історизму, системності і комплексного вивчення проблеми. У процесі дослідження застосовано метод аналізу дискурсу ідентичності, що базований на міждисциплінарному підході, який дає змогу охарактеризувати різні аспекти формування українського мілітарного коду. Становлення української військової айдентики базується на принципах розвитку державної символіки та відображає передусім приналежність війська до держави, як основної ознаки ідентичності, а також символізує відданість тим завданням, які покладаються державою на армію. Наукова новизна дослідження полягає у розкритті основних тенденцій розвитку дизайну військової айдентики та визначенні її як основи формування національної мілітарної ідентичності. Висновки. В основу символіки нагород покладено принцип історичної спадковості кращих традицій українських військових формувань періоду Запорозького козацтва та Визвольних змагань ХХ ст. Процес утворення військових нагород ґрунтується на історичних вітчизняних традиціях і являє собою органічний взаємозв’язок цих традицій і сучасності, що відображає національний характер символів української фалеристичної традиції. У контексті цього процесу відбувся редизайн історичних військових відзнак і, на його основі, їх включення до нової системи заохочувальних відзнак військового відомства.

ТИПОГРАФІКА У СТИЛЬОВИХ КАТЕГОРІЯХ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

Ігор Олегович Костенко — 2025-12-30

У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення типографіки як складової стильових категорій у системі графічного дизайну. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування ролі типографіки як носія стильових категорій у графічному дизайні та виявлення її значення у формуванні візуально-комунікативних образів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі типографії у візуально-комунікативних процесах сучасної культури, а також необхідністю систематизації її стильових параметрів в умовах цифровізації та глобалізації дизайну. Типографіка розглядається не тільки як інструмент створення тексту, а й як самостійний образний засіб, що здатний акумулювати історичні, культурні, естетичні та комунікативні смисли. У роботі проаналізовано поняття стилю та стильових категорій у контексті дизайн-діяльності як художньо-проєктного і комунікативного засобу. Обґрунтовано специфіку типографіки як універсального носія стилістичних ознак, що через формальні характеристики шрифту транслює образи епохи та соціокультурні настанови. Значну увагу приділено дослідженню історичних і сучасних стилів за типологією шрифту зокрема антикви, готики, модерністських та постмодерністських шрифтових систем, а також їх ролі у формуванні візуальної мови графічного дизайну. Визначено функціональні аспекти типографіки у процесах створення візуальної ідентичності брендів, культурних та соціальних проєктів. Доведено, що типографічні рішення виступають ключовим інструментом ідентифікації, забезпечуючи цілісність, впізнаваність та емоційно-образну виразність візуальних комунікацій. Окремий акцент зроблено на аналізі трансформацій стильових категорій у цифрову епоху, зокрема під впливом змінних шрифтів, адаптивної та інтерактивної типографіки, що сприяє формуванню гібридних стильових утворень. Методологічну основу дослідження становить сукупність структурно-функціонального, порівняльно- історичного, візуально-комунікативного методів і системного підходу, а також аналізу проєктної практики. Це дало змогу комплексно розглянути типографіку як складову художньо-комунікативної системи графічного дизайну. У результаті дослідження встановлено, що типографіка виконує інформативну, виразну та стратегічно-комунікативну функції, забезпечуючи трансляцію стильових категорій у сучасному візуальному середовищі. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її положень у навчальному процесі та проєктній діяльності дизайнерів.

СУЧАСНІ МИСТЕЦЬКІ ТЕХНІКИ КОЛАЖУ В ХУДОЖНІЙ ОСВІТІ МАЙБУТНІХ АРХІТЕКТОРІВ

Тетяна Іванівна Красна — 2025-12-30

Метою статті є простежити еволюцію колажу в мистецтві ХХ–ХХІ століть, визначити його роль у формуванні сучасної художньої мови та окреслити можливості застосування цієї техніки в архітектурній освіті. Методологія дослідження базується на застосуванні мистецтвознавчих методів формального аналізу та іконологічної інтерпретації; допоміжними є загальнонаукові методи аналізу і синтезу та історичний метод. Колаж розглядається як важливий феномен розвитку образотворчого мистецтва ХХ–ХХІ століть. Висвітлено основні етапи становлення цього методу – від авангардних експериментів до постмодерних практик. Наукова новизна. Аналізуюючи роль колажу в українському мистецтві, зокрема у творчості Анатоля Петрицького, Василя Єрмилова, Сергія Святченка, до уваги бралися саме ті критерії, які здатні формувати якості архітектурного мислення і відтак бути базовими у фаховій підготовці майбутніх архітекторів. Висновки. У А. Петрицького проаналізовано просторові мотиви його ескізів сценічних декорацій, зокрема роль ритмічних структур, різномасштабних елементів, поєднання фактур. Такий розгляд дозволив по-новому виявити спорідненість явищ колажу і конструктивізму. Аналіз диптиху В. Єрмилова «На пляжі» (1935) засвідчив, що його колажний підхід структурує й об’єктивує елементи візуальної мови авангардистів, прописаної зокрема в теоретичних працях і мистецьких експериментах митців школи Баугауз. Митець створює просторове тло, на якому розгортається гра елементів форми. Доходимо висновку, що дадаїстична стилістика використана Єрмиловим не лише для художнього ефекту, але й для маскування певного повідомлення. У такий спосіб колаж стає формою інакомовлення, що засвідчує реальний стан митця і мистецтва у тоталітарному устрої. Колажі і фотоколажі митця-архітектора Сергія Святченка стають яскравим зразком застосування цієї техніки в постмодерному мистецтві в контексті нестандартних рішень та інтерпретації актуальних подій. У такий спосіб показано, що колаж виступає не лише художнім, а й аналітичним інструментом формування візуального мислення та композиційного бачення, що має важливе значення в процесі професійної підготовки майбутніх архітекторів, дизайнерів і реставраторів.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОГО ІНТЕР’ЄРНОГО ПРОСТОРУ ЗАСОБАМИ БІОФІЛЬНОГО ДИЗАЙНУ (на прикладі елементів води)

Світлана Василівна Кривуц — 2025-12-30

У статті розглянуто основні тенденції щодо формування дизайну громадських інтер’єрів засобами біофільного дизайну. В ході дослідження визначено, що наукових праць, які стосуються використання у приміщеннях водних елементів, природних та штучних, майже немає. Проаналізовано роль водних елементів та їх різновидів, які визначають актуальність й перспективність їхнього використання та вказують на вагомий вплив на людину. Вказано, що природні та штучні водні елементи у громадських інтер’єрах мають прояв у наступному: візуальному та тактильному сприйнятті їх людиною; покращенні естетичного вигляду простору; підвищенні позитивних емоцій, що є важливими для покращення здоров’я людей. У зв’язку з цим, розроблено систематизацію найкращих дизайнерських розробок, які свідчать про різноманітність авторських концепцій, що впроваджують активно водні елементи у дизайн громадських внутрішніх просторів. Виявлено міцний зв’язок з іншими природними елементами у просторі, які допомагають створенню композиційного акценту в архітектурному просторі. Запропоновано узагальнюючі таблиці із візуальним матеріалом, які фактично демонструють аспекти впровадження водних елементів у дизайні приміщень. Метою є аналіз та розкриття вагомості використання природних компонентів та штучних аналогів природних форм у інтер’єрному просторі. Результати дослідження допоможуть визначити основні сучасні напрямки рішення дизайну громадських інтер’єрів засобами водних елементів, де важливим є й наявність додаткових компонентів, серед яких: камені, деревина, рослини. Наукова новизна полягає в тому, що визначені напрямки впровадження водних компонентів (природних або штучних) у громадських інтер’єрах дозволяють засвідчити їхній позитивний вплив на людину завдяки використанню традиційних або інноваційних прийомів у вирішенні їхнього дизайну. Практична значущість полягає у можливості використання результатів дослідження у проєктних рішеннях студентів з фахових дисциплін з урахуванням інноваційних прийомів дизайну.

САМОБУТНІСТЬ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОЇ СТРУКТУРИ І ТЕМАТИЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ ПРЕДСТАВНИКІВ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ

Ірина Борисівна Літічевська — 2025-12-30

У статті досліджено художньо-образну структуру та тематичні пріоритети представників Київської школи пейзажного живопису. Стверджується, що остання була стрижневим феноменом українського мистецького процесу другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Акцентовано увагу на динаміці еволюційних змін пейзажного жанру від реалістичної моделі фіксації натури до глибоко рефлексивних, лірично- редукованих і метафізичних концепцій простору, притаманних трьом поколінням київських митців. Окрім того, особливу увагу приділено самобутності художнього сприйняття пейзажу як поліструктурного когнітивного акта, у межах якого глядач взаємодіє з образом на рівні чуттєвих, символічних і концептуальних нашарувань. Доведено, що Київська школа пейзажного живопису сформувала стійкий тип пейзажотворення, який поєднує історико-мистецьку послідовність, філософську інтерпретацію простору та виразну індивідуальну авторську інтонацію, що визначає її значущу роль у структурі сучасної української візуальної культури. За допомогою інтегрованого підходу (міждисциплінарної методології) проведено аналіз формально- пластичної організації пейзажів, серед характерних параметрів якої висвітлено асиметричні, нефронтальні композиції, розмиті фокусні центри, багатопланову перспективу, пастельну колористику та м’яку світлову модель. Підкреслено, що саме вищезазначені чинники були визначальними щодо зосереджені на глибоких роздумах природи зображення, яке продукувало ефект уповільненої темпоральності та стан внутрішньої зосередженості (медитативності). З’ясовано, що пейзаж у рецепції представників угрупування значно переріс жанрові межі, набувши статусу повноцінної когнітивно-емоційної полісистеми, спрямованої на досвід переживання простору як стану, події часу, а також форми тихої інтимної рефлексії. Особливу увагу приділено мотивам переходу й неперсоніфікованої природи: туманам, вечірнім і осіннім станам, безіменній міській периферії (маргінальним елементам), полям та дорогам. Останні актуалізовані митцями як метафори культурної пам’яті, фрагментації часу та внутрішнього руху свідомості.

МІФОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ У ТВОРАХ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

Ольга Юріївна Михайлюк — 2025-12-30

У роботі надано результати комплексного дослідження специфіки інтегрування міфологічних образів у твори графічного дизайну. Відзначено, що міфологія є багатим культурним надбанням, властивим кожній етнічній групі, а звернення до її традиційних символів та персонажів є джерелом натхнення при розробці нових зразків візуальних продуктів. Виявлено, що візуальне уособлення міфологічних сюжетів та символів є інструментом культурної комунікації, викликає глибокий емоційний відгук у глядача, впливає на сприйняття історії та традицій, формує колективну пам’ять та цілісне бачення минулого певної етнічної групи. Для цілісного розуміння ролі міфологічних образів у сучасному графічному дизайні узагальнено та систематизовано їх основні функціональні аспекти, серед яких символічно-репрезентативний, брендинговий, емоційний, естетично-декоративний, ідентифікаційний, комунікативний, освітній, концептуальний та сюжетний. Акцентовано увагу на формуванні змістовного, естетично досконалого та художньо виразного дизайн-продукту шляхом глибокого осмислення міфологічних мотивів та їх адаптації до актуальних культурних і соціальних контекстів. Окреслено сучасні можливості для креативної трансформації і стилізації образу та, водночас, зазначено про ризики руйнування або викривлення його первинного значення та дезінформації цільової аудиторії при недотриманні головних автентичних особливостей і культурного змісту міфологічного сюжету. Надано приклади адаптації міфологічного образу до сучасних потреб графічного дизайну. Доведено, що ретельне вивчення архетипних характеристик персонажів різних етнічних і культурних традицій забезпечує точну ідентифікацію та створює підґрунтя для цілісного й узгодженого їх використання у різних напрямах графічного дизайну. Розглянуто питання популяризації та відтворення українських міфологічних образів у контексті збереження національної ідентичності та зазначено про необхідність в обґрунтованому доборі складових візуального відображення, які чітко вирізнятимуть і позначатимуть їх етнокультурну приналежність. Визначено сфери візуального середовища, де використання міфологічних персонажів та символів є найбільш розповсюдженим сьогодні, окреслено передумови їх подальшої інтеграції у твори графічного дизайну.

МОРФОЛОГІЧНИЙ ДЕТЕРМІНІЗМ У ПРЕДМЕТНОМУ ДИЗАЙНІ: ВІД ТІЛЕСНОСТІ ДО ТРАНСФОРМАЦІЇ

Інна Вікторівна Педан — 2025-12-30

Метою статті є окреслення мистецтвознавчого дискурсу морфологічного детермінізму в предметному дизайні через призму взаємодії мистецьких практик, антропометричних норм та процесів трансформації форми. У дослідженні проаналізовано генезис формоутворення, де мистецтво виступає базовим «генетичним кодом» дизайну, що визначає логіку виникнення об’єкта. Розглянуто концепцію антропогенності, яка доводить неможливість ігнорування фізичних законів світу та параметрів людського тіла навіть у найбільш радикальних художніх експериментах. Особлива увага приділяється феномену «пост-художності» та «пост-арту», де функціональність поступається місцем емоційній провокації та естетичній грі. У роботі застосовано метод лінійного моделювання еволюції форми на прикладі дизайну стільця. Виокремлено три ключові вектори розвитку: «лінію тіла», «лінію геометрії» та «лінію деструкції». Перша лінія простежує перехід від конструктивної ергономіки (М. Броєр) до антропоморфного знаку (Ф. Новембре). Друга лінія демонструє еволюцію від раціоналістичного маніфесту (Г. Рітвельд) до інтелектуальної інсталяції (В. Л. Сівард). Третя лінія, заснована на проєктах М. Ньюсона, розкриває потенціал безперервної трансформації форми через зміну матеріалів та часткову деструкцію. Доведено, що ці вектори здатні до крос-культурної рекомбінації, прикладом якої є «Bone Chair» Й. Лаармана, де біологічні алгоритми поєднуються з цифровим дизайном. Автор доходить висновку, що морфологічний детермінізм не є обмежувальним фактором, а виступає основою для створення динамічного художнього простору. Процес формоутворення в сучасному дизайні еволюціонує від простого задоволення утилітарних потреб до формування складних знаково-символічних систем, де дизайн-об’єкт стає повноцінною мовою культури. Цінність сучасного об’єкта дизайну визначається не лише його функцією, а й емоційною відвертістю, інтелектуальною глибиною концепту та здатністю до морфологічного парадоксу.

ХУДОЖНЄ ПРОЕКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ КНИЖКОВИХ ВИДАНЬ: АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Олена Петрівна Поліщук — 2025-12-30

Метою даного дослідження є аналіз актуальності художнього проектування електронних книжкових видань для сучасного дизайну та перспектив розвитку такого ринку послуг в майбутньому. Під час дослідження нами були використані загальнонаукові методи порівняльного аналізу, синтезу, індукції, дедукції та синхронії; принцип «неповного осягнення об’єкта» (при з’ясуванні тенденцій розвитку книгодрукування в Європі та Україні). Основні результати: розглянуто національні стандарти України з видавничої справи, проаналізовано сучасну тенденцію попиту на книжкову продукцію загалом та електронні видання зокрема, розглянуто популярні цифрові сервіси для створення книжкових видань (онлайн-платформи та програмне забезпечення), основні цифрові платформи розміщення е-книжок та особливості вимог до художнього оформлення обкладинок цифрових книг. Здійснено порівняльний аналіз особливостей дизайну друкованих, електронних та інтерактивних книжкових видань, враховуючи їх відмінності за такими критеріями: матеріальним носієм, наявністю чи навпаки відсутністю візуальних ефектів, фінансовою складовою, доступністю, способом взаємодії із читачами та екологічним критерієм. В результаті цього дослідження нами було встановлено, що в друкованому вигляді книжкові видання не втрачатимуть своєї актуальності ще достатньо тривалий період часу. Висновки: через постійне зростання цін на такий товар може скластися тенденція уже в середньостроковій перспективі до значної популярності чи навіть переходу на електронні варіанти книг з боку багатьох українських видавництв. Тож дизайнерам необхідно врахувати таку тенденцію розвитку ринку послуг. Електронні книжкові видання користуються актуальністю, оскільки сучасні користувачі все частіше споживають інформацію саме через цифрові носії інформації. Вони ідеально відповідають динамічному стилю життя та доступні в будь-який час і в будь-якому місці.

КОВАЛЬСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЯК СКЛАДОВА ХУДОЖНЬОЇ ТЕРАПІЇ

Олексій Олексійович Роготченко — 2025-12-30

На нинішньому етапі розвитку українського образотворчого мистецтва та культури держави актуальним стає дослідження художнього ковальства у контексті участі давнього ремесла у війні росії з Україною. Твори українських ковалів присутні на всеукраїнських, міжнародних, регіональних художніх виставках. Допомога ковальських підприємств фронту була і залишається вкрай важливою. Кузні під час війни стали місцями зустрічей та спільної праці на користь ЗСУ десятків громадян. Цей процес не було досліджено в українському мистецтвознавстві та культурології. Також не було досліджено феномен кузні як традиційного осередку вільної думки. Процес відродження одного з найдавніших видів художньої творчості визначили і суспільні потреби, і творчі інтенції митців, що зрештою і вивело ковальські вироби на рівень арт-об’єктів. Зараз українське художнє ковальство є складовою культурного поля України на рівні з традиційними і новими видами образотворчого мистецтва. Участь ковальських підприємств у війні росії з Україною незаперечна. Початок нового двадцятого сторіччя в Україні став поштовхом до зростання багатьох ремесел, зокрема ювелірного та ковальського. Практично в кожному місті працювало ювелірне і ковальське виробництво. Йдеться саме про виготовлення мистецьких творів. Бо кузні і раніше були в кожному населеному пункті держави, виконуючи соціальне замовлення. Разом з виробництвом суто утилітарних речей сільського господарського вжитку в кузнях створювали багато художніх речей тиражного та індивідуального характеру. Інтерес до творчого ковальства був зумовлений стрімким розвитком будівництва. Увага культурологів та мистецтвознавців до проблем ковальського мистецтва почала зростати разом зі здобутками майстрів металу. Проте кількість досліджень специфіки та розвитку ковальської справи взагалі і ковальського мистецтва у сучасній гуманітаристиці є недостатньою. Такий рівень наукової дослідженості теми підтверджує її важливість та актуальність. Мистецтвознавці та культурологи почали активно досліджувати сучасний стан українського ковальства, оцінювати той шлях, який здолало ковальство від перших кузень, що з’явилися на теренах України, до участі українських митців у міжнародних виставках, форумах, бієнале. Численні за асортиментом та індивідуальними зразками вироби, зроблені українськими ковалями протягом ХХ століття потребують систематизації, класифікації, типологізації, що дозволить встановити закономірності у продовженні та розвитку традицій, їхньому оновленні, осмислити передумови до змін і трансформацій художнього ковальства у контексті сучасної соціокультурної парадигми. Кровопролитна війна росії з Україною проявила цілу низку дій яких раніше у культурному соціуму не існувало. Ковальство першим з усіх видів зображального мистецтва прийшло на допомогу державі. З першого дня у кузнях вироблялися скоби, пічки, заступи і багато іншого потрібного для війська. А вже з літа 2022 року кузні стали прихистком для поранених та контужених воїнів, які поверталися з фронтів. Процес участі у куванні для багатьох воїнів перетворився на процес потужної художньої терапії – дії, якої раніше у Світі не було.

АКТУАЛЬНІ ТРЕНДИ У ДИЗАЙНІ ВІЗУАЛЬНОЇ АЙДЕНТИКИ ГОТЕЛІВ У ГІРСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

Наталія Владиславівна Скляренко — 2025-12-30

У статті представлено ґрунтовне дослідження сучасних тенденцій айдентики готелів, розташованих у гірських регіонах, із фокусом на гармонійне поєднання локальної автентичності, екологічної естетики та цифрових інновацій. Тематика набуває актуальності через зростаючу потребу адаптації готельного брендингу до умов глобалізації, цифрових трансформацій та підвищеного попиту на унікальні туристичні продукти, які об’єднують комфорт, сталість і культурну виразність. У ході дослідження визначено головні виклики візуального позиціонування сучасних готелів. Айдентика розглядається як система візуальних і змістових прийомів, що створюють емоційний і комунікативний образ готелів, здатний одночасно презентувати культурні особливості регіону та відповідати запитам сучасного цифрового середовища. На основі аналізу світових і локальних трендів виявлено, що візуальна комунікація готелів у гірській місцевості зазнала трансформацій у зв’язку із зростанням уваги до сталого розвитку та культурної ідентичності. Серед ключових трендів виділено арт-декор, емоційний брендинг, еко-мінімалізм, цифрову айдентику, етнічну стилізацію. Доведено, що кожний з них створює підґрунтя для формування відповідної концепції готелів (постел, арт-хостел, еко-лодж та смарт-готель). Візуальна айдентика виступає не лише як візуальний елемент, а як емоційний міст між клієнтом і брендом, формуючи цілісне сприйняття простору й концепції готелю. Окреслено перспективи розвитку айдентики готелів у гірських регіонах у напрямку сталого дизайну, збереження та популяризації культурної спадщини та інтеграції локальних ремесел у сучасну візуальну мову бренду. Доведено, що синтез традиційних елементів із цифровими технологіями сприяє формуванню нової естетики айдентики, спрямованої на пошук універсальності, гнучкості та впізнаваності бренду в умовах цифровізації та глобалізації. У результаті дослідження встановлено, що дизайн сучасної айдентики готелів у гірських місцевостях набуває важливого значення для підвищення конкурентоспроможності туристичних об’єктів, зміцнення локальної ідентичності та посилення емоційного взаємозв’язку з клієнтом.

МИСТЕЦЬЦИЙ ФРОНТ НА СУМШИНІ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ

Оксана Василівна Соколюк — 2025-12-30

24 лютого 2022 р., коли російське військо вдерлося на землі суверенної України, Сумщина опинилася серед перших українських областей, куди увірвався ворог. Утім, сум’яни спричинили достойний опір і не дали нападникам окупувати свій край. Дещо оговтавшись після початку обстрілів, свій мистецький фронт відкрили сумські мистці, влаштувавши у Сумському обласному художньому музеї ім. Н.Онацького виставку власних творів на тему війни, засуджуючи російську агресію. Це були Ігор Швачунов, Олександр Чередиченко, Петро Кишенюк та ін. Дехто увійшов до лав ЗСУ, як, наприклад, талановитий майстер народної творчості, доцент Глухівського Національного педагогічного університету ім. О.Довженка Ігор Білевич (1971 – 2022), який з початком російського вторгнення добровольцем пішов на війну і віддав життя за Україну. Чітку позицію у протистоянні ворогові зайняв Сумський обласний художній музей. Цей культурно- мистецький заклад, що був заснований ще в 1920 р. мистцем-педагогом, поетом і громадським діячем Никанором Онацьким (1875–1937), знищеним більшовиками ще в період сталінських репресій, з початком російсько-української війни вимушений був сховати свою багату колекцію художніх творів, щоб їх не зміг загарбати ворог, і перейти до інших принципів спілкування з глядачем. Нові методи були спрямовані на проведення тимчасових виставок мистців Сумщини, де важливе місце відводилось темі російсько-української війни, патріотичного виховання дітей та інших різних заходів, спрямованих на підтримку ЗСУ тощо, чому сприяло влаштування власного сховища у підвальному приміщенні, куди під час повітряних тривог спускаються співробітники та відвідувачі музею. Визначним заходом, проведеним піл час воєнного стану в Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва, став проєкт міжнародної виставки “Futurism: 140 th Anniversary of the Artist Davyd Burliuk’. Утім, в різних краєзнавчих музеях Сумщини, зокрема в зруйнованому Охтирському, через постійні російські обстріли музейна робота по співпраці з глядачем призупинилась.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ДЛЯ ПІДТРИМКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Ольга Сосік — 2025-12-30

Впровадження технологій віртуальної реальності (VR) та доповненої реальності (AR) кардинально змінило методологію та етику збереження культурної спадщини в європейських країнах. Хоча ці технології не набули очікуваного розповсюдження, вони вже мають практичні приклади застосування. У цій статті розглядається важлива роль, яку ці імерсивні технології відіграють у роботі істориків, реставраторів та дослідників мистецтва, особливо в проєктах, спрямованих на реставрацію творів образотворчого мистецтва, таких як картини, фрески та скульптури. Створюючи високоякісні цифрові копії, європейські інституції та ініціативи використовують VR/AR для недеструктивного аналізу, попередньої візуалізації втручань та спільного прийняття рішень, що значно зменшує ризик для незамінних оригіналів. Наш аналіз базується на ключових статтях, в яких підкреслюється, що віртуальна реставрація є важливою фазою планування, яка дозволяє фахівцям перевіряти гіпотези, моделювати реінтеграцію пошкоджених або втрачених частин та віртуально збирати фрагментовані об’єкти перед тим, як проводити будь-які фізичні дії. Попередні джерела доповнюються кількома ініціативами ЄС, спрямованими на створення спільної бази для використання VR/AR у дослідженні європейської культурної спадщини. У деяких випадках, як ми виявили, цифрова реставрація може бути єдиним варіантом для успішного відновлення зруйнованих артефактів, будь то фрески, скульптури або цілих частин архітектурного комплексу. У публікації ми також доходимо висновку, що наразі європейський підхід до збереження, реставрації та вивчення культурних артефактів демонструє повільний, але стабільний перехід до інтеграції цифрових інструментів як стандартної практики, що забезпечує усвідомлений, оборотний характер реставраційних заходів та їх відповідність етичним стандартам мінімально необхідного втручання.

СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ВІЗУАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ У РЕКЛАМНІЙ ПРОДУКЦІЇ

Максим Сергійович Стрельчук — 2025-12-30

Метою дослідження є виявлення особливостей використання 3D-дизайну в процесі створення візуальних матеріалів у рекламній продукції кінця 2010-х – початку 2020-х рр. Методологія включає метод аналізу та синтезу, систематизації та упорядкування науково-теоретичного матеріалу, теоретичний метод та формально-типологічний метод, метод порівняльного аналізу та ін. Сформульовано загальні відомості про 3D цифровий графічний дизайн і акцентовано на тому, що він дозволяє візуально передавати інформацію, факти, ідеї та цінності, корисні для людства, через діяльність, в якій соціальні, культурні, перцептивні, естетичні, технологічні та екологічні фактори обробляються для отримання візуально комунікативних форм. Констатовано, що сучасні бренди інтегрують моделювання об’єктів у свої інструменти, використовуючи нові технології для розширення можливостей. На основі аналізу рекламних компаній провідних світових брендів виявлено особливості використання 3D-анімації, доповненої реальності (AR), віртуальної реальності (VR), 3D-відео, 3D-банерів та гейміфікованої реклами. Окреслено переваги цифрової 3D-реклами (імерсія, оптимальне сприйняття повідомлення, більший вплив, впізнаваність та запам’ятовуваність бренду, переконливе повідомлення, новий канал комунікації, експоненціальне зростання нової технології та контенту, розширення креативності, негайність та творча універсальність, гнучкість часу показу). Наголошено на тому, що 3D-моделювання об’єктів є одним з найпоширеніших інструментів у рекламі, що служить способом підвищення допитливості та створення зв’язку між клієнтом і брендом, допомагаючи бренду утвердитися на ринку. Використання цього тривимірного інструменту у створенні реклами є фундаментальним у процесі створення графічних та аудіовізуальних матеріалів для різних рекламних кампаній.

ТЕСТ НА СУМІСНІСТЬ: УКРАЇНСЬКА КОНЦЕПТУАЛЬНА ФОТОГРАФІЯ КІНЦЯ 1980-Х – ПОЧ. 1990-Х РР. У ДЗЕРКАЛІ КОНТРФАКТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Володимир Володимирович Тарасов — 2025-12-30

Метою статті є апробація контрфактуального підходу як інструменту ревізії історії української концептуальної фотографії кінця 1980-х – початку 1990-х років. У дослідженні актуалізується потреба відходу від лінійного історіографічного наративу на користь динамічного моделювання мистецького ландшафту. Автор обґрунтовує, що концептуальна фотографія за своєю природою є простором критичної саморефлексії, який вимагає деконструкції усталених канонів та ієрархій. У межах роботи розглядається методологічна стратегія, що базується на принципах «що було б, якби...», що дозволяє виявити приховані зв’язки між регіональними осередками та відновити статус маргіналізованих творчих практик. Особлива увага приділяється розробці та застосуванню специфічного інструментарію: методів вилучення домінанти, ізоляції рівнозначного та селективного виключення. У статті представлено «тест на сумісність» провідних фотографічних шкіл України – Харківської, Київської, Одеської та Львівської. Через експериментальне вилучення Харківської школи як головного міжнародного бренду того часу, автор простежує прояв ідентичності інших осередків, які тяжіють до більш класичної європейської концептуальної традиції. Зокрема, аналізується ефект м’якого концептуалізму Львова та Одеси, який часто опиняється в затінку радикальної «теорії удару» харківської школи фотографії. Досліджується децентралізація візуального ландшафту через тимчасову ізоляцію київського трансавангарду, що дозволяє висвітлити прямі горизонтальні зв’язки між регіонами, вільні від столичного інституційного тиску. Трансдисциплінарна сутність дослідження виявляється у залученні методологій зі сфери філософії (феноменологія Е. Гуссерля), антропології (структуралізм К. Леві-Строса) та теорії мистецтва (Ж. Діді- Юберман). У висновках наголошується, що введення у сталу систему шкіл фотографії додаткового елементу (наприклад, херсонського концептуалізму) виступає каталізатором ревізії всього канону. Це підтверджує тезу, що історія фотографії є простором дискусій, на тлі чого контрфактуальне моделювання постає як ефективний засіб деколонізації внутрішнього погляду на українське мистецтво, перетворюючи його на відкриту мережу взаємно діючих ідентичностей.

ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНИКА АНАТОЛІЯ КРИВОЛАПА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Костянтин Олексійович Роготченко — 2025-12-30

Актуальність наукового студіювання образотворчого мистецтва України від 1970-х років минулого століття до тепер обумовлюється недостатньою увагою з боку мистецтвознавців та культурологів до проблем розвитку візуального мистецтва у контексті відповіді викликам першої чверті ХХІ століття. Дається взнаки відсутність в українському мистецтвознавстві та культурології узагальнюючих праць, у яких би віддзеркалювалися сучасні погляди на українську образотворчість зазначеного періоду з точки зору особливостей соціально-культурних комунікацій. Одним з найбільш об’єктивних досліджень, що висвітлювали загальний розвиток вітчизняної образотворчості є двотомне видання Галини Скляренко «Українські художники: з відлиги до незалежності». У Слові до читача засновники фундації Brovdi Art Наталія та Роберт Бровді – люди, які сприяли виданню книг, написали: «Щиро віримо, що розпочата справа заохотить і дасть поштовх до нових досліджень, які допоможуть не лише глибоко, системно, неупереджено відтворити історію мистецтва України, але й краще осягнути його сьогодення, визначити його роль і місце у європейському й глобальному культурному просторі» [3]. Українське мистецтво ще за часів СРСР активно відрізнялося від мистецтва союзних республік. Культурне середовище України було набагато інтелектуальнішим у порівнянні з мистецтвом інших регіонів тодішньої імперії. Кількість музеїв, художніх шкіл, закладів середньої мистецької освіти, а також художніх академій та художніх інститутів була вражаюча у співставленні з іншими територіями. Попри трагічні сторінки вітчизняної історії, куди входили часи нищення української культури – образотворчого мистецтва, літератури, театру, закриття мистецьких організацій, боротьба з авангардним мистецтвом, фізична страта прогресивного кола митців Михайла Бойчука, боротьба з нонконформістами, українське образотворче мистецтво впевнено розвивалося, долаючи штучні перешкоди. На кожному етапі розвитку культури народжувалися унікальні за своїми талантами непересічні митці, які формували навколо себе творчий рух, що не був схожим на офіційне мистецтво. 1975 року Київський державний художній інститут закінчив Анатолій Криволап - сучасний український живописець, який відіграв значну роль у становленні та розвитку контемпорального мистецтва незалежної України. Заявивши про себе як оригінальний і не схожий на інших своєю манерою митець, Анатолій Криволап стартував у культурному середовищі Києва на межі кінця 1970-х – початку 1980-х. За 45 років він став одним із найвпливовіших та найдорожчих сучасних митців нефігуративного малярства та пейзажу. Багато мистецтвознавців та культурологів вважають Анатолія Криволапа родоначальником «новітнього вітчизняного пейзажу». Насправді він один з перших звернувся до мистецького стилю, що поєднав абстракцію з національною традицією, взявши за основу український мотив. Він звернувся до активних та інтенсивних чистих кольорів, які реально є у природі. Він зумів передати колористику навколишньої дійсності у природі. Уже з 90-х років минулого століття його творчість набула рис принципово нової образності. Зображення ставало емоційним, кольори насичені, а часом, навіть, різкими. Важко сказати чи було це єднання з природою, чи навпаки відмова від академічної передачі баченого. Звертаючись до одного з найважливіших методів у вивченні художніх процесів та індивідуальної творчості митців, автор статті пропонує продовжувати досліджувати унікальну творчість Анатолія Криволапа, посилаючись на інтерв’ю з художником, яке відбулося у Києві у майстерні митця 29 червня 2025 року і зберігається у архіві автора.

СХІДНІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ ВАЛЕНТИНИ І МИКОЛИ ТРЕГУБОВИХ НА КОРОСТЕНСЬКОМУ ФАРФОРОВОМУ ЗАВОДІ СЕРЕДИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ

Ольга Володимирівна Школьна — 2025-12-30

Мета статті – розкрити віхи творчої діяльності провідних митців Коростенського фарфорового заводу Валентини Михайлівни (1926–2010) і Миколи Семеновича (1922–2007) Трегубових упродовж середини ХХ – початку ХХІ століть, пов’язані з східними мотивами; охарактеризувати художньо-образні особливості проєктування авторами форм і малюнків столового, кавового, чайного посуду, виробів ритуального призначення, скульптури, аксесуарів, сувенірів. Основна ідея дослідження полягає у ствердженні особливої ролі означених непересічних митців у формуванні унікальної лінії розвитку формотворення і розпису коростенського мистецького фарфору, що, завдячуючи їхній творчій харизмі отримала нове, виразне звучання з-поміж інших підприємств тонкокерамічної галузі України вказаного періоду й стала вітчизняним брендом. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів, підходів і методів. Зокрема, вжито хронологічний принцип, мистецтвознавчий і дизайнерські підходи, герменевтичний, аксіологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний, культуротворчий, крос-культурний, формально-стилістичний, типологічний, метод мистецтвознавчого аналізу. З-поміж ключових завдань дослідження – окреслити асортимент виробів на східну тематику, котрий виконували на Коростенському фарфоровому заводі Валентина Михайлівна та Микола Семенович Трегубови упродовж середини ХХ – початку ХХІ століть; охарактеризувати найбільш виразні проєкти творів вказаних митців з зазначеної тематики, виконані з залученням інших художників і скульпторів підприємства, одноосібно або в тандемі. Здійснено спробу визначити місце цієї частини спадщини, виготовленої на Коростенському фарфоровому заводі, широко відомої і за межами України. Репрезентовано окремі твори на східну тематику Валентини Михайлівни та Миколи Семеновича Трегубових середини ХХ – початку ХХІ століть.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧІВ ВІДДІЛУ ХУДОЖНЬОГО МЕТАЛУ ВИЖНИЦЬКОГО КОЛЕДЖУ ІМЕНІ ВАСИЛЯ ШКРІБЛЯКА НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Ростислав Тарасович Шмагало — 2025-12-30

Метою статті є аналіз творчого та педагогічного доробку викладачів Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну ім. Василя Шкрібляка в галузі художнього металу. Актуальність цього питання визначена кардинальними змінами в українській мистецькій освіті, спричиненими соціально-політичними реаліями початку ХХІ ст., які спонукають до осмислення культурної спадщини й сучасної діяльності вижницької школи художнього металу і потребують належного висвітлення. Активний розвиток декоративно-ужиткового мистецтва Буковини в кінці ХІХ ‒ на початку ХХ ст. поклав початок створенню навчального закладу в галузі художньої обробки дерева і металу, заснованого з метою збереження традицій народної культури. Сьогодні Вижницький коледж готує фахівців з текстилю й вишивки, різьблення та обробки металу, в якому основну увагу зосереджено на ювелірній справі й ковальстві. Упродовж понад столітнього викладання художньої обробки металу відбулися зміни у методиках навчання фахових дисциплін (композиції, матеріалознавства, формотворення), що стало особливо помітним у 2010-х ‒ 2020-х рр. Так, нині традиційні прийоми кування, виготовлення оздоб поєднуються із сучасними комп’ютерними технологіями, зокрема, використанням 3-Д моделювання під час проєктування майбутніх творів, а класичні техніки виконання ювелірних прикрас або кованих виробів доповнюються композиційними рішеннями, властивими дизайну. Проте, як і на початку існування Вижницького коледжу, основна увага під час навчання приділена становленню особистості художника. Тож важливим є, насамперед, склад педагогів, серед яких чимало активних учасників ковальських фестивалів і симпозіумів, виставок декоративно- ужиткового, зокрема, ювелірного мистецтва: Іван Труфен, Ілля Поп’юк, Ярослав Гулій, Андрій Муржак, Іван Поп’юк, Олег Жебчук, Іван Задорожний, Катерина Большакова, Світлана Луцька, Іванна Дуркіна, Антоніна Андрюк, Ірина Кольцова. У роботах цих авторів та їх учнів сполучення інноваційних технологій та специфіки місцевого колориту, виявленого в орнаментальних мотивах і техніках виконання, сприяє появі унікальних за виглядом творів з підкреслено національним забарвленням.