ХУДОЖНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КЕРАМІЧНИХ ВИРОБІВ З КОЛЕКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКА «САМАРКАНД»

Анотація

Мета статті полягає у комплексному дослідженні керамічних виробів із колекції Державного музею- заповідника «Самарканд» як важливого джерела для вивчення художніх і технологічних традицій Центральної Азії X–XII ст. Аналіз зосереджено не лише на характеристиці самої колекції та її культурно- історичного контексту, але й на детальному розгляді матеріалів і технік виготовлення, зокрема earthenware та stonepaste, а також особливостей формотворення, декоративного оздоблення та іконографії, що визначають своєрідність цих керамічних артефактів. Особливий акцент зроблено на виявленні художньо- стилістичних характеристик олійних світильників (oil lamps) з Афросіаба XII ст. з блакитною глазур’ю, які поєднують утилітарну функцію освітлення з глибоким символічним змістом світла як метафори знання та божественної істини в ісламській культурі. У цьому контексті розглядається роль світильників у освітньому середовищі медресе, а також їх зв’язок із релігійно-філософськими уявленнями, зокрема відображеними у Сура Ан-Нур. Окрему увагу приділено аналізу керамічних мисок і чаш X ст. з Афросіабу, виконаних у техніці розпису ангобами (чорним, вохристим і білим) під прозорою поливою, із зображеннями птахів та каліграфічними написами. Дослідження спрямоване на виявлення іконографічних особливостей зооморфних мотивів, семантики орнаменту та ролі епіграфіки як важливого художнього й смислового елемента декору. Основна мета дослідження полягає у з’ясуванні, які технологічні, художні та культурно- релігійні чинники формували образну систему кераміки Самаркандського регіону означеного періоду, а також яким чином ці чинники проявляються у конкретних музейних пам’ятках. У цьому контексті важливим є простеження взаємодії місцевих традицій із ширшими мистецькими процесами ісламського світу, включаючи впливи Ірану та інших культурних центрів. З-поміж ключових завдань дослідження – визначити технологічні особливості виготовлення виробів (структуру матеріалу, типи полив і декору), з’ясувати їх функціональне призначення та символічне навантаження, а також встановити місце цих пам’яток у розвитку середньовічного декоративно-прикладного мистецтва Центральної Азії. Важливим є також аналіз орнаментальних і каліграфічних композицій, що поєднують естетичні та змістові функції, а також виявлення паралелей із пам’ятками інших видів мистецтва. Окремий розгляд конкретних артефактів із музейної колекції дозволяє простежити художню різноманітність кераміки X–XII ст. та виявити особливості локальних інтерпретацій загальноісламських стилістичних тенденцій. Реалізація зазначених завдань сприяє поглибленню знань про технології та художні практики середньовічної кераміки, а також підкреслює значення колекції Державного музею-заповідника «Самарканд» як важливого джерела для дослідження культурних взаємодій і трансформацій мистецьких традицій у Центральній Азії.