РІЗНОВИДИ ФОРМ ТОНКОКЕРАМІЧНИХ ТЕРІНІВ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Мета статті – розкрити формотворчі, композиційні та художньо-образні особливості терінів (чаш для супу і других страв) в українському мистецтві фарфору-фаянсу ХІХ – початку ХХ сторіч. Значну увагу приділено асортименту форм, специфіці декорування сюжетним й орнаментальним розписом таких предметів вітчизняної тонкої кераміки. Наголошено на споріднених рисах продукції окремих виробництв Київщини, Волині, Галичини, Слобожанщини окресленого періоду з огляду на певні спільні формотворчі та технологічні досягнення, традиції оформлення виробів квітковими мотивами, одрукуванням. Основна ідея дослідження полягає у співставленні тричасткових (з подіумом) та двочасткових (чаша + накривка) різновидів форм терінів Корця, Баранівки (нинішні терени Житомирщини), Межигір’я (Київщина) з продукцією Глинська (на Львівщині) та Буд (Харківщина). Інструментарій дослідження спирається на сукупність принципів, підходів і методів. Так, використано принцип наукової всебічності, мистецтвознавчий і дизайнерський підходи, аксіологічний, онтологічний, просопографічний, компаративний, кроскультурний, культуротворчий, типологічний і метод мистецтвознавчого аналізу. З-поміж важливих завдань дослідження наголошено на потребі узагальнити інформацію щодо поодиноких форм ваз для супу і других страв класичного періоду розвитку вітчизняного фарфору-фаянсу задля їх порівняння; розглянути різновиди оздоблення виробів різноманітними типами декорування, конструкцію творів і технологічні аспекти виробництва. Для розкриття художньої культури формотворення вказаних центрів фарфору-фаянсу наведено дані просопографічних джерел, розшуканих в архівах Києва та Харкова (Центральний державний історичний архів України в м. Києві, Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, Державний архів Харківської області). Розкрито джерела інспірацій деяких формотворчих рішень різних підприємств, пов’язаних з творчою діяльністю когорти майстрів, котрі потрапили з Корця до Межигір’я, Баранівки, Городниці, Дибинців і вплинули на певні пластичні рішення Волині, Київщини, Галичини та стали джерелом взорування й для виробництв тонкої кераміки інших регіонів етнічної України.